Житомирський поет Олег Антонюк відомий під літературним псевдонімом Олег Озарянин готує до друку свою сьому збірку поезій. Лавреат українських та міжнародних літературних конкурсів розповів в інтерв’ю Суспільному про те, що змінила в його творчості війна, як реагує на хейт у соцмережах та які вірші нікому не показував через самоцензуру.
Як і коли сталося так, що ви почали писати поезії? Про що був перший вірш?
Ця знакова подія сталася під час навчання у школі №3 у Житомирі. Там я провчився усі десять класів з 1976 по 1986 роки. У класі п’ятому-шостому на уроці української мови та літератури ми вивчали байку як різновид літературного жанру. Домашнім завданням була спроба написати байку самому. Моя чималенька байка про хвалькувату комаху мала назву “Цвіркун”. Її вчителька зачитала усьому класу як взірець. Це було перше визнання моїх поетичних здібностей. Навіть пригадую деякі рядки з того дитячого опусу:
“Я велетень! — Цвіркун волав —
Я переможу всіх:
Хоч носорога, хоч вола!” —
Скажіть, а чи не сміх?
Але цим тема цвіркунів у моїй творчості не обмежилася. Ось уривок з вірша із моєї майбутньої, вже сьомої книжки, презентація якої має відбутися 21 березня у Домі української культури в Житомирі до Всесвітнього дня поезії:
Цвіркуне, брате мій,
щодня — куди ж без тебе?
Червнева тепла ніч,
галактика зірок.
Ротанговий диван
поставлю просто неба…
Я сам собі мудрець
і сам собі пророк.
А ти співай, співай,
воно коротке — літо,
Минає все колись,
лиш сум наприкінці.
Тебе почує хтось,
у тебе будуть діти —
Дві сотні золотих,
скажених цвіркунців.
Де черпаєте натхнення для написання поезій? Як народжуються ваші вірші?
Якщо це не стосується перекладів, то у стовідсотковому випадку процес написання вірша є абсолютно спонтанним та непередбачуваним. Він виникає нізвідки, точніше — з будь-якого дива. Іноді вірш народжується з першого рядка, іноді — з останнього. Час від часу виникає просто ідея, про що слід було б написати, але її треба виносити, випестувати. Головне — нікуди не поспішати, метушня — найгірший ворог творчості.
Чи можна сказати, що ви маєте свій власний поетичний почерк?
Впевнений, що маю, бо тому є прямі та незаперечні докази: поціновувачі поезії здатні впізнавати мої вірші навіть якщо вони не підписані. Так неодноразово ставалося, коли я брав участь у деяких поетичних конкурсах, де участь авторів була суворо анонімною. Це неймовірно приємно.
Гріховного й божественного суміш,
Ця вибухова єдність двох основ,
Крихка незламність у гіркому сумі,
І погляд, що умить бентежить кров.
Це ти, моя кохана, це про тебе, –
Смутна бентега і сердечний щем,
Моя нестримна у тобі потреба
Гострішою стає із кожним днем.
Якщо тебе немає десь побіля,
То завмирає вмить серцебиття,
Мов потайки мені підлито зілля,
І ледве-ледь тріпочеться життя…
Вертаєшся – відкинуті сумління.
Заручником жіночої краси
Стаю перед тобою на коліна
І дякую Творцю, що ти єси.
Чи складно автору поезії заявити про себе?
Про себе має заявляти не сам автор, а винятково його творчість. Якщо вірші припадають до душі читачеві, то він неодмінно починає цікавитись і самим автором, і стежить за перебігом його творчості та радить познайомитись з нею численним знайомим. На теперішній день можу стверджувати, що декілька тисяч прихильників моєї поезії раз у раз читають мене, що і є моєю кращою заявою цьому світові.
Коли і за яких обставин ви вирішили, що хочете видати першу збірку віршів?
Моя перша книжка віршів “Хвилини тиші” побачила світ у 2011 році і вийшла друком у Києві за результатами мого лавреатства у міжнародному поетично-мистецькому фестивалі “Каштановий дім”, який багато років проводив київський поет, член Національної спілки письменників України Андрій Грязов. Вона мала неабиякий успіх. Наклад у 1000 примірників розійшовся за декілька місяців. Але то були інші часи. Зараз подібне просто неможливе, причини нам всім відомі — поезія не на часі…
Скільки поетичних збірок вже побачили світ? Над чим працюєте зараз?
Я є автором шести поетичних збірок, остання з яких, “Невблаганні”, вийшла друком у 2019 році. Цьогорічна сьома має з’явитися протягом місяця, над цим і працюю. Моя нова книжка матиме назву “Поглядом дивака”, що беззаперечно має підкреслити дивакуватість і самого автора, і всіх творчих людей. Ілюстрації до книжки готує на основі своїх картин житомирська художниця Аліна Далініна.
Що змінила у вашій творчості війна?
У нову книжку увійшло багато віршів, написаних під впливом подій війни, на кшталт:
Коли прилетіло
та гупнуло поруч не раз,
І куривом чорним
затьмарило зоряне небо,
Коли з осокора
лякливий шуліка здійнявсь —
Війна почалася,
якої нікому не треба.
Безглузда, безцільна,
жорстока, кривава війна,
Яку принесли у наш край
ненормальні заброди,
В якої довічне прокляття —
смертельна ціна.
Такого іще віроломства
не знали народи!
Дістались нам, браття і сестри,
найважчі хрести,
Але Україну врятує
не злоба, а віра —
Ми обрані Богом,
щоб цілу планету спасти
Від трупного смороду
темного “рускава міра”.
Свої вірші ви публікуєте також у соцмережах. Чи зустрічаєтеся з хейтом? Якщо так, як на нього реагуєте?
Взагалі я завжди вдячний критикам за їхню увагу, бо будь-якими порадами автор має право або скористатися, або ні. Завжди розраховую на критику вищого ґатунку, такі подарунки долі трапляються не часто, на жаль. Відвертий, неконструктивний хейт щодо моїх віршів зустрічається вкрай рідко, тоді вимушений відповідати приблизно ось так:
Тож мантрі цій, як їли бануш,
Навчив мене Омар Хаям:
“Кажи, ніж критика забаниш —
К***М!” (до біса — ред.)
Існує думка, що найплідніший період для творчості — це час особистих страждань. На вашу думку, чи це правда?
Вірно на сто відсотків. Бо тільки страждання митця мають здібність викарбовувати особистість, додавати сили, гартувати характер та лікувати душу. Мені це легше пояснити у звичний спосіб, ще одним віршем з майбутньої книжки:
Талант завжди дається на врожай,
Не як дарунок, приз чи нагорода.
Чи повен сил, чи ні ще — не зважай —
Садив чи сіяв — плата прийде згодом.
Якщо поклав на плечі цей вантаж,
Що зазирати обраним в люстерце?
Його несеш до днин останніх аж,
Не скаржачись, допоки б’ється серце.
Бажав прожити в радості п’янкій?
Зректися міг, бували ж варіанти!
А так — забудь про сон і супокій:
Нема легкої долі для таланту.
Ти здатен! Не жалійся на тягар,
Пронось його за край та поза краєм…
Опісля прийде здібностей Владар —
Він жорстко за відпущене спитає.
Чи є вірші, які ви нікому не показували через самоцензуру?
Рівень автора завжди відображається рівнем тих віршів, які він виносить на загал. Головна ознака графомана — відсутність самоцензури. Є вірші, над якими працюєш роками. Перед тим, як позбавитись їх назавжди.
Чого прагнете у житті і творчості?
Досягти недосяжного.
Пахнув хлів соломою і гноєм.
Від лампади світло ледь лилось.
Сяяли зірки мільярдним роєм.
Мовив Бог: “Народжуйся, Христос!”
Потім довго задивлявсь на сина,
Женучи передчуття смутні.
Усміхалась лагідно дитина
До земної мами уві сні.
Батько думав: “Найдорожче людям
Віддаю… Чи врозуміють суть?
Чи безгрішність раптом не осудять?
Може, схаменуться і не вб’ють…”
Джерело: suspilne.media
