Власні спостереження, а не срачу заради.
Закон про посилення відповідальності військових ЗС України за самовільне залишення частини, відмову виконання бойових розпоряджень і далі за текстом…
А може, спочатку перевірити на елементарну адекватність тих, хто віддає ті розпорядження на місцях? Бо іноді є великі сумніви в звичайній нормальності командира, який посилає на вірну смерть підлеглих, говорячи: “Мені, єслі шо, ще мобіків пришлють”…
Може, спочатку налагодити ефективну роботу КББ (контрбатарейної боротьби)? Бо нічого так не підіймає бойовий дух піхоти в окопах, як розуміння, що ти прикритий, і в цей танчик, що дві-три неділі розбирає з одного і того ж місця твою позицію безкарно, хоч колись хтось попаде.
Може, спочатку, перед відправкою на передову, з особовим складом будуть нарешті дієво працювати військові психологи? І не відправляти сюди панікерів, хворих, дурних, аби потім не судити їх.
Таких “може” забагато.
Патріотизм часто кудись зникає після першого ж “приходу” поруч, після виду кишок побратима, смерті ближнього. Так само часто солдат не винен в тому, що відійшов з перетвореної у вирву та залитої кров’ю позиції попри наказ “триматися любою ціною”. Ця ціна надто висока, і платити її – саме звичайному солдату: часто – ненавченому, слабко озброєному, не підготовленому морально, фізично, тактично. Саме його тілом часто прикривають рубежі, де б мала працювати техніка.
Дуже схоже, в такому форматі, на перекладання відповідальності за власні прорахунки та недопрацювання.
І да. Ми переможемо.
