Сьогодні Житомирщина прощається зі своїм видатним сином Василем Куницьким. Вчора, після важкої і тривалої хвороби, Василь Іванович відійшов у інший світ. Важко знайти слова, які могли б сповна передати ті життєві перипетії, які довелося здолати у своєму житті цьому мужньому чоловікові. Його заслуги та здобутки заслуговують на окрему і дуже цікаву книжку, яка ще буде написана, оскільки життєвий доробок Василя Куницького вмістив багато гарних справ, блискучих перемог і незабутніх вражень та емоцій. Із самого дитинства, яке пройшло у селі Куліші Ємільчинського району, В.І.Куницький не цурався будь – якої праці і будь-яка справа, якої торкалися його руки і душа, завжди була успішною і життєздатною. Його життєва стежина невідступно повязана лише із одним підприємством, де Василь Куницький пройшов усі щабелі своєї професійної карєри. Від робітника – бетонщика до посади генерального директора він йшов упродовж сорока років.
Коростенський завод залізобетонних шпал можна було сміливо назвати дітищем і творінням Василя Куницького. Завод упродовж кількох десятиліть по праву вважався флагманом української промисловості, забезпечуючи потреби «Укрзалізниці». Василя Куницького добре знали не лише у його рідному селі Кулішах, але ще більше він знаний у середовищі багатотисячної громади міста Коростеня, де його неодноразово обирали депутатом міської, районної рад, де Василь Іванович упродовж багатьох років очолював плідно працюючу Раду директорів міста Коростеня. Талант керівника у ньому міцно і органічно поєднувався із високою моральністю та порядністю у стосунках з людьми. Для нього не було нездійсненних завдань, жодні кризи, негаразди у державі не змогли зупинити невпинний розвиток підприємства, яке він очолював і якому віддав значну частину свого життя.
Сьогодні із Василем Івановичем Куницьким прощається вся Житомирщина. Рідна Ємільчинщина, вдвічі рідніший йому Коростень скорблять і згадують видатного земляка гарним і вдячним словом. Безумовно, довга і міцна пам’ять про Василя Куницького стане гарною основою для подальших звершень у житті нашого поліського краю, а справу нашого славного земляка нам таки доведеться продовжувати. Причому – успішно!
