У лікарні є робота, яку пацієнти майже ніколи не бачать. Вони бачать лікаря, медсестру біля ліжка, операційну, перев’язку. Але до цього є ще одна тиха ланка — автоклавна, де інструменти й матеріали проходять стерилізацію. Саме там в Олевській центральній міській лікарні понад пів століття працює Любов Горпиніч.
Історію жительки Олевської громади розповіло Суспільне Житомир. Любов Горпиніч працює молодшою медичною сестрою в автоклавній із 2 січня 1976 року — відтоді, як їй виповнилося 18.
«Я з багатодітної родини. Тому працювати пішла відразу після 9 класу. З 2 січня 1976 року, а тоді мені виповнилося 18, і до сьогодні я працюю в центральній лікарні молодшою медичною сестрою. Але таке враження, що це не пів століття минуло відтоді, а лише одна доба».
До лікарні вона вже мала трудовий досвід: два роки працювала спершу на сушильному, а потім на льонозаводах. Та саме автоклавна стала місцем, з яким пов’язала все доросле життя.
Робота, яка починалася зі страху
Любов Горпиніч не приховує: спочатку автоклави її лякали. Найстрашнішими були моменти, коли обладнання вмикали й вимикали. Перші пів року вона боялася заходити до кабінету в такі хвилини й стояла за дверима.
«Але батько в мене був наставником. Він говорив мені, що я мушу це робити. Він спеціаліст був по цьому. Часто мені розказував, як все потрібно робити, навчав».
Батько не лише пояснював, як працювати з обладнанням, а й ремонтував його, коли виникала потреба. З часом страх минув, а відповідальність залишилася. Любов Горпиніч згадує, що приходила в автоклавну і вночі, і у вихідні, якщо цього вимагала робота лікарні.
Автоклавна робота здається одноманітною лише на перший погляд: принесли бікси з відділень, завантажили, простерилізували, вивантажили, видали назад. Але за цією повторюваністю стоїть безпека пацієнтів, хірургічних втручань, перев’язок і щоденної роботи медичного закладу.
«Ніколи не думала, що хочу змінити роботу. Навіть попри те, що вона одноманітна. Одне і те ж щодня. Але я думки не допускала, що можна щось змінити. Адже завжди знала, що моя робота потрібна».
“Від моєї роботи залежить безпека та життя пацієнтів”
Генеральний директор Олевської лікарні Олег Казюк називає Любов Горпиніч однією з кращих працівниць медзакладу. Її робота забезпечує хірургічне та інші відділення стерилізаційним матеріалом, без якого лікарня не може працювати безперебійно.
«Любов Сергіївна виконує вкрай важливу роботу. Вона забезпечує хірургічне та інші відділення медичного закладу стерилізаційним матеріалом».
У медичній практиці стерилізація інструментів — одна з базових умов профілактики інфекцій. Всесвітня організація охорони здоров’я описує обробку медичних виробів як складний послідовний процес: від збору й очищення до дезінфекції, стерилізації, зберігання та видачі назад у відділення.
Колеги цінують Любов Горпиніч не лише за роботу. Молодша сестра відділення загальної хірургії Наталія Власновець знає її майже 30 років і говорить про неї як про людину, до якої йдуть не тільки з робочими питаннями.
«Вона дуже працьовита і добра. Вона завжди порадить, підтримає. Хто б до неї не прийшов, завжди вислухає».
В автоклавній вона встигає і бікси підготувати, і чай поставити, і вислухати того, кому важко. Можливо, саме тому її робоче місце для багатьох у лікарні стало не просто технічним приміщенням, а маленьким людським острівцем у щоденному лікарняному ритмі.
Після роботи — велосипед, річка і онуки
Поза роботою Любов Горпиніч веде активне життя: займається скандинавською ходою, їздить на велосипеді, ходить у лазню, любить відпочивати біля річки та в лісі.
Найбільшим своїм багатством вона називає двох доньок та онуків. Із доньками, Іриною та Людмилою, багато спілкується, радиться і говорить про все — не лише як мама, а й як подруга.
«Я дякую Богу за те, що вони в мене є. Я з ними багато спілкуюся. Я для них і мама, і подруга. А вони для мене теж мої кращі друзі».
Своїх років Любов Горпиніч, за її словами, зовсім не відчуває. Вона жартує, що батько “10 років дописав”, бо внутрішньо почувається молодшою, ніж записано в паспорті.
«Почуваюся добре, маю багато позитивних емоцій і радію кожному дню».
Пів століття в одному приміщенні, одна й та сама послідовність дій, ті самі бікси й автоклави — і жодного жалю про вибір. Історія Любові Горпиніч із Олевська нагадує: у лікарні важливими є не лише ті, хто стоїть біля операційного столу, а й ті, хто щодня готує для цього стерильну, безпечну основу.
Живі історії людей Житомирщини — поруч із вами.
Читайте більше на Telegram-каналі Субота Онлайн та на сторінці у Facebook.
