32-річний Андрій з Рівненщини нині перебуває у військовому госпіталі ветеранів війни. Тут він проходить реабілітацію після важкого поранення на фронті. Його історія повернення додому просто вражає.
Андрій цілком міг не йти на війну. Адже у момент повномасштабного вторгнення був за кордоном, де багато років працював будівельником. Туди ж, у Литву, приїхала до нього вагітна дружина з 2 дітьми.
Народження третьої дитини дало б Андрію законне право перебувати з родиною, а не йти у військо.
Але він твердо вирішив повернутися з-за кордону додому. Бо хотів, щоб його син народився в Україні.
Після народження сина Андрій отримав повістку. І хоча не мав армійського досвіду, пішов у військо. Служив у 25-й штурмовій бригаді на Луганщині. Був тяжко поранений.
Говорить Андрій:
Нам по рації передали, що вилетіла авіація.
Я стояв біля бліндажа. Якраз там недалечко окопчик невеличкий викопав. У той момент біг туди і в мене попав осколок.
20-сантиметровий уламок ворожого снаряду застряг у голові бійця. З тяжкою черепно-мозковою травмою його доправили до медзакладу. Але родичам повідомили помилково, що він загинув.
Дружина Ольга каже:
Мої емоції важко передати. Ми вибирали, де поховати, покупляли все. Коливо приготували. Чекали додому.
Андрія з Дніпра перевезли у медзаклад у Київ. Лікарка звідти зателефонувала Ользі і сказала, що її чоловік живий, але тяжко поранений. Ольга була в шоці.
Дзвінок був о 7 год ранку у велике церковне свято – на Благовіщення. Тепер у родині ще більше вірять у Бога і дива.
З’ясувалося, що у бою, де поранили Андрія, вижили лише двоє з півтора десятка військових.
Зараз Андрій щодня працює над своїм відновленням. Наполегливо виконує вправи для ноги, якою ще нещодавно не міг рухати. Ліва рука ще залишається нерухомою. Але медики відзначають значний прогрес у стані пацієнта.
Андрій каже, що жодного разу не пошкодував, що повернувся з-за кордону і пішов захищати Батьківщину. Запевняє: якби не травми – повернувся б у стрій. А поки мріє про Перемогу.