24 грудня 34-річний сапер-водій обласного управління ДСНС Сергій Курінний разом із двома своїми колегами з аварійно-рятувального загону загинув, підірвавшись на російській міні на Херсонщині.
Рідні Сергія кажуть, що він змалку прагнув допомагати людям і працював заради них та їхньої безпеки. Колеги згадують про Сергія Курінного як про світлу та позитивну людину і надійного друга. Сам він дуже пишався своєю професією. У січні 2023 року Сергій мав почати навчання у Національному університеті цивільного захисту – мріяв стати офіцером, але загинув, допомагаючи розміновувати звільнені території Херсонщини.
Наприкінці листопада 2022 року Суспільне знімало про Сергія Курінного сюжет – тоді він розповідав кореспондентам, як разом з колегами розміновував звільнені від російських військ території Харківщини. Упродовж 55 днів Сергій у складі зведеного загону ДСНС розміновував будинки, садиби, автомобілі, техніку, аби люди потім змогли повернутися і жити далі в безпечніших умовах.
“Я пишаюся тим, що я – сапер, бо знаю, що, дійсно, рятую життя людей. Вони не мають жодного стосунку до війни, але, на жаль, гинуть”, – говорив тоді кореспондентам Сергій.
Це було його останнє інтерв’ю. 24 грудня Сергій разом із двома своїми колегами з аварійно-рятувального загону загинув під час розмінування деокупованих територій Херсонщини.
Народився Сергій другого квітня 1988 року у Житомирі. Його батьки кажуть, що дуже чекали і раділи появі на світ свого первістка.
“Він був для нас довгоочікуваною дитиною, – розповідає мама Сергія Зінаїда. – В дитинстві був дуже слухняним. Ніколи не було у нього такого, щоб він говорив: “Я сказав” або ж: “Бо я так хочу”. У 1995-му, коли народилася наша друга дитина Вікуся, він її фактично виглядів”.
“У нас різниця з ним у сім років – я була у дитячому садочку, а він вже ходив до школи, – говорить сестра Сергія Вікторія. – Батьки давали йому якісь кишенькові гроші. Ми тоді жили дуже скрутно. Сергій ті гроші не витрачав, а збирав. Перед моїм днем народження він купив мені за свої заощадження іграшку у подарунок. Він тоді був лише у другому чи у третьому класі, але вже в тому віці зміг додуматися таке зробити”.
Сергій Курінний з дитинства мріяв про кар’єру військового. Служив у 95-тій бригаді, був гранатометником в антитерористичній роті. Піти працювати у піротехнічну службу 11 років тому Сергію запропонувала його мама.
“Я спитала: “Сину, ти підеш?” і він загорівся. У нього тоді вже була робота, але ця ідея так його захопила, що він аж підскочив на моє питання. Потім кожні три роки у нього був вибір – через кожні три роки ми щоразу його питали: “Сину, чи будеш підписувати далі контракт?” і він відповідав: “Буду”. Йому подобалася ця робота. Він працював заради людей”, – каже мама Сергія.
У 2014 році Сергій Курінний брав участь у розмінуванні Слов’янської ТЕС. Казав, що, коли заходили туди, у них коси дибки ставали – так було страшно, але все одно йшли й розміновували, пригадує розповіді сина Зінаїда Курінна.
З початком повномасштабного вторгнення Сергій Курінний розміновував села Малинщини. У сюжеті Суспільного за 30 червня 2022 року Сергій говорив, що роботи значно побільшало і вона стала набагато небезпечнішою, але вони роблять усе можливе, щоб зменшити ризик для місцевого населення.
Упродовж майже двох місяців у складі зведеного загону Сергій розміновував деокуповані території Харківщини.
“У нас були села, в які ми заїжджали через два дні після звільнення. Чкаловське було дуже сильно заміноване. Там було найбільше роботи, причому найнебезпечнішої, бо там російські солдати залишили дуже багато мінних “сюрпризів”, – розповідав Сергій у своєму останньому інтерв’ю.
“Я його питала: “А тобі не страшно? Ось ти їдеш і не знаєш, що може бути”. А він відповідав: “Ні, не страшно. Я якось йду собі вільно і розумію, що усе буде добре”, – пригадує донька Сергія Каріна.
Останнім місцем розмінування для Сергія Курінного стала Херсонщина – там він разом із двома своїми колегами загинув, підірвавшись на російській міні.
“21-го грудня о п’ятій ранку я його провела з дому. Він поїхав, і ніхто не думав поганого, але були в мене якісь нехороші передчуття, незрозуміла тривога. Вранці 24 грудня за чотири хвилини до восьмої ранку від нього прийшло повідомлення. Ми всі йому відписали, і я з полегшенням видихнула. Це був Святвечір, ми мали б їхати до батьків. Близько третьої години хтось постукав у двері – це приїхали хлопці з групи Сергія сповістити, що його вже немає”, – розповідає вдова Сергія Інна Курінна.
Жінка каже, що Сергій мріяв стати офіцером і дуже довго йшов до своєї мети. У січні 2023 року він мав почати навчання у Національному університеті цивільного захисту України.
“Скільки мені радості було, коли він мені зателефонував і сказав: “Тату, ти не уявляєш – у тебе зараз буде шок. Я стою під поліклінікою – пройшов медкомісію і в телефонному режимі здав іспит”, – говорить батько Сергія Володимир Курінний.
“Він не заради кар’єри хотів вчитися, – каже мама Сергія. – Це навчання дало б йому можливість бути старшим у групі – допомагати тим, хто тільки починає працювати сапером, і вчити людей, що і як правильно робити, щоб вберегти їхні життя”.
Джерело: Суспільне
