ПолітикаСвіт

Окупація Ґотланду

Нещодавно учасники одного з російських пропагандистських телевізійних шоу презентували захопленій публіці план окупації балтійських країн. Мотив не новий: експансіоністські плани Кремля поширюються на всі колишні радянські республіки, й у Путіна всерйоз сподіваються, що НАТО не захищатиме Латвію, Литву та Естонію. Сюрпризом для мене стало те, що російські «військові аналітики» вважають невід’ємною частиною свого великого плану фактичну окупацію шведського острова Ґотланд, на території якого у момент вторгнення до Балтії мають бути встановлені російські ракетні комплекси. А потім Швеція повинна погодитися на оренду цього острова і появу там російських військових баз – що ж їй, бідолашній, ще залишиться?

Звичайно, можна було б не звертати уваги на цю маячню – ще й не те говорять шаленці по російському телебаченню. Але, втім, ще недавно ми не звертали уваги на такі ж шизофренічні заклики до окупації та знищення України – не може ж таке відбуватися у ХХI столітті, це просто шантаж! А потім виявилося, що безумцями були зовсім не ті, хто закликав до війни, а саме ті, хто не вірив у агресивні плани Росії. Тож і до планів окупації Ґотланду я би поставився без глузування. Хто знає, де дно безодні путінської свідомості, де кордони російських амбіцій? Тим більше, що окупація Ґотланду росіянами не буде чимось, чого ще не було. Російські війська вторгалися на шведський острів уже двічі.

 

1717 року на острові висадився десант адмірала Федора Апраксіна, одного з найближчих сподвижників Петра I і знаменитого казнокрада. Що робили війська Апраксіна на шведському острові? Я думаю, ви вже здогадалися: знищували інфраструктуру. Руйнували заводи, копальні та шахти, спалювали торгові кораблі, вбивали мешканців. Загалом війна росіян проти жителів Ґотланду в 1717 році не сильно відрізнялася від війни росіян проти жителів України у 2022 році, хіба що балістичних ракет у Апраксіна ще не було.

 

У 1808 році росіяни прийшли знову. Цього разу замасковані під «ввічливих зелених чоловічків», тобто під ескадру торгових суден під шведськими прапорами. Окупація тривала 22 дні, але стала важливою подією у шведській історії. Шведський письменник Ханс Б’єркегрен вже у ХХ столітті написав про цю окупацію роман «Аймундський міст», який видали російською мовою якраз у 1999 році, за кілька місяців до приходу до влади Путіна.

 

Я прочитав цей роман, і він дозволив мені побачити Ґотланд начебто з іншого боку. Для туриста Ґотланд – дивовижний світ, доброзичливий та затишний. Середньовічні будинки острівної столиці Вісбю, кущі квітучих троянд, морські пороми, побудована у найкращих традиціях скандинавського дизайну будівля місцевої бібліотеки – саме тут я вивчав матеріали про долю… українських шведів, які переселилися на Ґотланд зі села Зміївка під Новою Каховкою – раніше воно називалося Старошведським. Але тепер я знав, що перед евакуацією з острова – план його захоплення виявився, як і багато російських планів, надто самовпевненим – окупанти обговорювали можливість спалення Вісбю. Що на весь острів, по суті, знайшовся лише один колаборант, який був готовий прислужувати росіянам. І деякі російські солдати так і залишилися на острові. Тому що були вражені тим, що побачили. «Те, що постало перед очима російських солдатів, було не схоже ні на що раніше бачене ними. Добротні садиби з побіленими кам’яними будинками, покритими великими сірими листами шиферу або товстими шарами очерету…

 

Під час привалів солдати заглядали у вікна селянських будинків і дивувалися: мужики тут жили як справжні пани! Усередині виднілися зали з великими печами з вапняку, меблі, прикрашені різьбленням, скрині, стільці та шафи, розписані яскравими, але приємними фарбами; розвішані дзеркала в золочених рамах і портрети королів… У кожнім дворі була своя криниця, нікому не доводилося тягати воду здалеку, це було верхом зручності!”

 

“І ніде при цьому не було видно жодних кріпаків. Усі, здавалося, розпоряджаються самі собою і своїм часом, кожен зайнятий своєю справою. У той же час селяни здавались зовсім нічим не зайнятими: позіхаючи і потягуючись зі сну, виходили у двори служниці і конюхи. І ніхто на них не покрикував, ніхто ними не понукав, не підганяв ударами, стусанами чи батогами… Кожен робив саме те, що й треба було робити, але не більше… І робили вони все це, здавалося, без примусу. Кожний сам собі господар. Як могло існувати, та ще й у такому достатку, суспільство, влаштоване подібним чином?”

 

Так, шановний читачу. Ханс Б’єркегрен описує не спробу окупації України у 2022 році. Він описує спробу окупації Ґотланду в 1808 році. Але російські солдати, яких пригнали на чужий острів, залишилися тими самими – обдертими, дикими, нездатними зрозуміти, що таке вільна праця. І так само, як їх у 1808 році вражають ґотландські садиби, їх у 2022 році вражають українські села! За двісті років не змінилося зовсім нічого. Олександр I вторгся до Швеції так само віроломно, як Путін до України. Операція із захоплення Ґотланду була такою ж безглуздою авантюрою, як і путінська операція зі знищення нашої країни. Російські офіцери і тоді, і зараз продовжували вірити, що їхнє воїнство когось там звільняє та ощасливлює. Коли росіяни йшли, самозваний губернатор острова Микола Бодіско був вражений ненавистю місцевого населення: «плювання, удари каміння, палиць, презирливі крики, регіт, свист, улюлюкання» – ось так шведи проводжали окупантів. Ну і, до речі, потім Бодіска, як це у Росії прийнято, розжалували, судили, згодом реабілітували, повернули нагороди, ну й він помер. Російських генералів, які провалили український бліцкриг, зараз начебто теж заарештовують.

 

Можна було б подумати, що історія з окупацією Ґотланду завершилася двісті років тому – але ні. З 2017 року Швеція збільшує свій військовий контингент на острові. У Стокгольмі ніхто не приховує, що єдиною загрозою для реґіону залишається Росія. А тепер, після нападу Росії на Україну та погроз російських чиновників на адресу Фінляндії та Швеції, ніхто не буде вважати, що план нової окупації Ґотланду – це просто шизофренія телевізійних ідіотів. Зовсім ні.

 

Якщо Росію не зупинять сьогодні, завтра її авіація бомбардуватиме правнуків тих самих російських солдатів, у яких вистачило здорового глузду втекти зі своєї божевільної країни ще 1808 року. Їй не вперше.

Віталій Портніковzbruc.eu

 

Схожі матеріали

Популярні новини