Ім’я Корнія Чуковського знає не одне покоління читачів. Його казки давно стали частиною дитинства, але за яскравими римами та фантазійними героями ховається складна і часто трагічна біографія, що починалася в Одесі.
Майбутній письменник народився як Микола Левенсон, але ще в дитинстві отримав інше прізвище. Його батько, одеський інтелігент Еммануїл Левенсон, не одружився з матір’ю хлопчика — служницею українського походження Катериною Корнійчук. Дитину записали за материнським прізвищем, трохи зміненим — Корнійчуков, – розповідає Олег Назаренко.
Невдовзі батько залишив Одесу й переїхав до Баку, де відкрив власну друкарню. Микола ж залишився з матір’ю. Відсутність батька і соціальний статус «незаконнонародженого» переслідували його все життя. Парадоксально, але коли Чуковський став відомим на всю країну, вже літній Левенсон вирішив відшукати сина. Проте письменник відмовився від зустрічі й остаточно обірвав будь-які спроби зближення.
Попри всенародну любов, життя Чуковського було далеким від спокійного. Його дитячі твори — «Тараканище», «Бармалей», «Мойдодир», «Крадене сонце» — стали об’єктами жорсткої критики. Казки звинувачували у «буржуазності», політичних натяках і навіть прихованій сатирі на Сталіна. Один із персонажів — вусатий тарган — трактувався як небезпечна алегорія.
Ситуація дійшла до публічного приниження: Чуковський був змушений каятися і зрікатися власних казок. Він навіть узявся за ідеологічно «правильний» проєкт — збірку «Весела колгоспія», але ця робота так і не стала для нього органічною.
Особисті втрати були не менш болісними. Його донька Марія, яку в родині ніжно називали Мурочкою, померла у 11 років від кісткового туберкульозу. Саме вона стала прототипом казкової дівчинки з чарівним деревом туфельок. Інша донька, Лідія, виросла принциповою та незручною для радянської влади — відкрито конфліктувала з офіційною літературною системою, захищала заборонених авторів. Її чоловіка розстріляли за доносом.
У 1960-х роках Чуковський навіть мріяв створити дитячу Біблію — задум, приречений у тогочасному СРСР. Водночас саме він зробив колосальний внесок у вивчення дитячого мислення. Його книга «Від двох до п’яти» стала класикою дитячої психології, а записані ним вислови малюків і досі цитують.
Казки Чуковського живуть майже століття й не старіють. Айболить, Муха-цокотуха, Телефон, Крокодил і Бібиґон залишаються з нами — разом із дитячими питаннями, на які немає простих відповідей. Наприклад: де ж лікар Айболить узяв зайчикові нові лапки?
