Яскраво-блакитний птах, який здається гостем із тропіків, може з’явитися і на Житомирщині. Сиворакша справді проводить зиму в Африці, а навесні повертається в Україну для гніздування. Проте на Поліссі цей вид став настільки рідкісним, що зустріч із ним можна вважати великою орнітологічною удачею.
Одразу кількох сиворакш зафільмував фотограф дикої природи Сергій Педашенко неподалік Новомиколаївки на Дніпропетровщині. Як розповів він Суспільному, птахи оселилися у місці, де раніше переважно жили щурки та бджолоїдки.
«Побачити сиворакшу — велика вдача для бьордвотчера. А знайти нору, де ці птахи оселилися, — суперприз».
Фотографові вдалося знайти не лише дорослих птахів, а й місце їхнього гніздування. Сиворакші помітили людей і тривалий час не підлітали до нори, хоча тримали у дзьобах корм. Приблизно через 20 хвилин вони повернулися до пташенят, і саме тоді вдалося зробити рідкісні кадри.
Чи живуть сиворакші на Житомирщині
Побачити цього птаха у Житомирській області можливо, хоча шанс невеликий. У регіональній доповіді про стан довкілля сиворакшу названо одним із рідкісних видів Центрального Полісся, який перебуває тут на північній межі свого поширення.
За даними Червоної книги України, до 1970-х років сиворакша гніздилася майже на всій території країни. Згодом вона зникла або стала дуже рідкісною у більшості районів Полісся та Лісостепу. Найбільше цих птахів нині збереглося у степовій зоні.
На Житомирщині сиворакшу варто шукати не в густій лісовій хащі, а поблизу відкритих просторів: на узліссях, луках, біля старих дерев із дуплами, ярів та берегових урвищ. Птах часто обирає високу гілку, стовп або дріт, звідки видивляється жуків, коників та іншу здобич.
Найкращий час для спостережень — від кінця квітня до серпня. Навесні сиворакші повертаються із зимівлі, у травні та червні відкладають яйця, а в липні молоді птахи вже починають залишати гнізда.
Житомирщина регулярно дарує уважним спостерігачам зустрічі з рідкісними перелітними видами. Раніше прикордонники врятували в області білошию гагару, яка опинилася на дорозі та не могла безпечно продовжити шлях.
Чому яскравих птахів стає дедалі менше
Сиворакша має природоохоронний статус «зникаючий». Її українська популяція налічує орієнтовно 4–5 тисяч гніздових пар і продовжує скорочуватися.
Основними загрозами залишаються знищення старих дерев і берегових схилів, де птахи можуть влаштувати гніздо, застосування отрутохімікатів у сільському господарстві, браконьєрство та загибель під час далеких міграцій і зимівлі.
Доросла сиворакша трохи менша за голуба. Довжина її тіла становить приблизно 30–32 сантиметри, а розмах крил — 66–73 сантиметри. Найпомітніша риса птаха — насичене зеленкувато-синє оперення з темно-синіми краями крил і рудувато-коричневою спиною.
У лісовій зоні сиворакші використовують дупла дерев, а у степу можуть оселятися у норах на схилах ярів та урвищ. Самка відкладає від трьох до шести яєць, а пташенята вилітають приблизно через місяць після появи на світ.
Збереження старих дерев, тихих узлісь та природних схилів важливе не лише для сиворакші. На Житомирщині пропонують надати охоронний статус території Негребівського кар’єру, де зафіксували десятки рідкісних видів тварин, рослин і птахів.
У серпні та вересні сиворакші залишають Україну й вирушають до місць зимівлі у Східній Африці. До наступної весни яскраві птахи мають подолати тисячі кілометрів, щоб знову повернутися до своїх гніздових територій.
Важливі новини та пояснення — поруч із вами.
Читайте більше на Telegram-каналі Субота Онлайн та на сторінці у Facebook.
