Крик душі
1 коментар

Навіщо Житомир ретельно «очищають» від червоного граніту?

Сьогодні, поки у Житомирі на повний зріст лунають новини, йдуть дискусії стосовно реконструкцій та ремонтів скверів, парків,  всіляких громадських та суспільних  «просторів», з поля зору громади міста зникло дуже цікаве питання, на яке з певних причин, мало хто звертає увагу. Йдеться про дуже просту річ – про матеріали, які підлягають демонтажу під час виконання ремонтних чи реставраційних робіт.

Якщо хтось вважає , що безхатьки, яким пощастило привласнити кілька уламків залізної  огорожі під час демонтажу  сквера на розі вулиць Великої Бердичівської та Театральної, є крадіями чи нахабами, які не гребують нічим для наживи, то  він глибоко помиляється.

Куди цікавішим, або ж навіть ласим шматком комунальної власності є граніт на пам’ятниках чи постаментах, які  демонтуються під  час реконструкцій  та ремонтів у Житомирі. Наприклад, нещодавня історія зі спорудженням флагштоку для  Державного Прапора на Соборному майдані, виблискувала показниками грошової вартості усього комплексу будівельно – монтажних робіт. Житомиряни обурювалися, дивувалися, а дехто все ж таки навіть захоплювався апетитами будівельних підрядників, які за  сімдесят днів зуміли «освоїти» більше 14 мільйонів «народних»  гривень. Але за кадром суспільної уваги залишилося питання про утилізацію  гранітних плит, якими була оснащений монументальний комплекс  на чолі із пам’ятником Ульянову –Лєніну.

Червоного,  або, мовою  будівельників  «мавзолейного» граніту на Соборному майдані було дуже багато. Куди більше, аніж, наприклад, навколо  стели із  орденом Червоного Прапора, яким нагородили місто Житомир напередодні  1100-ї річниці від часу його заснування.

Зараз  на місці вже колишнього  радянсько-комуністичного пам’ятника , що навпроти магазину «ТЕМП», готують до відкриття  монументальний комплекс  на честь полеглих за незалежність України воїнів-патріотів. Але можна навіть не  сумніватися, що червоного (покостівського) граніту на оснащення сучасного   пам ‘ятника ніхто не брав. Так само, як і під час реконструкції  місця навколо пам’ятника Олександру Пушкіну, яку провели ще шість чи сім років тому. Подібна історія  сталася і з деталями постаменту  під погруддям  Карлу Марксу, які також «поїхали» у невідомому напрямку. А пам’ятник Олександру Пархоменку біля  колишнього магазину «Каштан»? Там також  була дуже пристойна гранітна оснастка, яка кудись поділась під час демонтажу «Пархоменка» і вже під час появи «Ольжича» елітного граніту чомусь  не було.

Свого часу, коли у 1980-му році  Житомир готувався до пронесення олімпійського вогню напередодні Олімпіади у Москві, а потім, коли наше місто готували до ювілейної  1100-річної дати від часу заснування Житомира,  скрізь намагалися використовувати найбільш  якісний і безумовно – найкрасивіший камінь. А чому ж ні? Житомир на той час мав статус  гранітної столиці  у масштабах ледь не усього Радянського Союзу. Будь-які ремонти, модернізації чи реконструкції найвидатніших музеїв, урядових будинків,  театрів чи інших  визначних місць Радянського Союзу не обходились без житомирських  гранітів. Звісно ж, найкращих і найякісніших. А тому у себе вдома секретарі Житомирського обкому партії (тоді єдиної і найправильнішої) прагнули оснастити вулиці міста найкращими виробами із каменю.  Тому  більшість постаментів, плит для облицювання   бульварів та найбільш  значимих  владних установ, організацій і відомств виготовлялись у Житомирі  із граніту, що постачався із найкращих родовищ  Житомирщини. Ніхто, звісно ж, не рахував тоді грошей і не звертав уваги на вартість робіт. Бо вважалося, що урядове, владне , чи навіть суспільне, має бути найкращим.

Сьогодні  – інші часи.  Щоправда реконструкції та ремонти за бюджетний кошт з певних пір також  набули і далі набувають  все більшої «моди». Але з причин суто прозаїчних. Адже не секрет, що на проектах, на виготовленні документації перед початком ремонтів, реконструкцій чи модернізацій можна неабияк заробити. А потім – ще й під час безпосереднього  виконання робіт. Але, виявляється,  і це ще не все. Адже перше, ніж розпочати  спорудження  того ж таки флагштоку на Соборному майдані у Житомирі, довелося демонтувати  досить об’ємний, масштабний і дороговартісний  монументальний комплекс в основному  – із червоного (покостівського) граніту. І ніхто й ніколи не каже, не звітується про те, де дівається все те, що демонтується. А мова, між іншим йде не про десять чи двадцять  кубометрів каменю. Йдеться навіть не  про сотні , а про  тисячі «кубиків». І все це –  вже відшліфоване, порізане на ідеально  рівні частини – деталі, з якими можна як завгодно працювати і надалі.  Таким чином, демонтаж  комуністичної  монументалістики – не лише правильне дійство, але й неабиякий бізнес. Лише у Житомирі за минулі  шість – сім років «назносили» чимало  кам’яних  «ідолів», які були обкладен і чи оснащені належним і дуже пристойним гранітом. Тепер все це кудись дівається, а якщо точніше – кудись зникає.  Якщо ще точніше –  гранітні деталі монументальних комплексів  потрапляють до чиїхось кишень, обминаючи  громадський контроль і будь-яких контролерів. Раніше про таке й думати ніхто не смів, а сьогодні – запросто! І все списується на «такий час». Можливо й справді, щось воно у цьому є?

Наталія  Забілоцька

 

Схожі матеріали

1 коментар. Leave new

  • Та не пропадает это добро, а разворовывается. Называем вещи своими именами с конкретными фамилиями. Если чинуши не контролируют, то они тоже причастны к воровству через свою халатность или заинтересованность. По бухгалтерии эти материалы вряд ли где на учёте, поэтому ценности не имеют… выходит и воровства нет… только мораль и культура.
    Лет 10 назад мне говорили, что много пластиковых окон в здании областного УМВД поставлено через “благодійну допомогу”. Особо в этом отличился некий УБОЗ….
    Думаем и растём…
    А судьи кто ?

    Відповіcти

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Fill out this field
Fill out this field
Будь ласка, введіть правильний email.
You need to agree with the terms to proceed

Залишити коментар Facebook

Меню