«Тобі всього 24… Позаду – роки навчання за кордоном і можливість там залишитися. Ти успішно здобув професію медика, а значить, скоріш за все, на тебе там чекають солідний статус і, загалом, комфортне життя. Без війни, без ризику щосекунди опинитися під ударами ракет. Що обереш ти?..
Володимир Галецький обрав… Він пішов добровольцем захищати країну в якій народився і виріс, пішов захищати свою родину, рідний Бердичів, земляків-бердичівлян.
Виходить, що життя своє він бачив лише тут, на Батьківщині. Прагнув, аби все, про що мріють ті, хто обирає закордон, збулося тут: щоби було мирно, щоби люди мали можливість жити у благополуччі й добробуті. А коли хтось відчує себе нездоровим, він докладе усіх зусиль та набутих знань, аби повернути людині найцінніше…
За це і пішов бити ворога. Власне, мабуть, тому українці так щиро й вірять у перемогу, бо багатий цей народ на особистостей, котрі за покликом душі й совісті готові відправитися до самісінького пекла війни, аби на рідній землі панували воля, мир, успіх.
Володимир Галецький геройськи загинув. Наприкінці жовтня йому мало виповнитися 25. Попереду мало бути ціле життя – цікаве, насичене, життя, в якому він виконував би благородну місію – лікувати людей.
Попереду буде Вічна пам’ять й шана людська та чільне місце у когорті Небесних Захисників України.
