На вулиці 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади (“Едельвейс”) в будинку, розташованому навпроти Свято-Михайлівської церкви ПЦУ у Малині, проживає доволі цікавий і відомий у місті чоловік 41-річний малинець Микола Менджерес.
Коло його захоплень унікальне й дуже різноманітне: від фотографії – до відеозйомки й монтажу, від спорту й поезії – до мирного споглядання з фотоапаратом у руках за мальовничою природою Полісся і її рідкісною флорою і фауною, а ще він з початку повномасштабного вторгнення ворога на територію України почав активно займатися волонтерством.
Які має цей чоловік життєві принципи, хобі, переконання, плани на майбутнє, погляди в житті й думки цікавився під час зустрічі з ним журналіст “Суботи”.
— Миколо, розкажіть трішки про себе…
— Закінчив я міську школу номер 4 (нині ліцей), де відвідував заняття з легкої атлетики (тренер Валерій Тарасюк), а потім — карате. Затим вирішив здобути фах тракториста у, на той час, Малинському ПТУ-36 (нині — ліцей), але диплом так і не отримав… Успішно навчався на курсах комп’ютерників, що організували від “біржі” на базі колишнього лісоколеджу (нині — фаховий коледж, – Авт.)
— Отримані знання Вам допомогли в житті?
— Звичайно, так. Я почав працювати в місцевій і відомій у місті фотостудії “Фокус”. Займався тут відеомонтажем весіль, ювілеїв, урочистих подій земляків. Деякі ази відеомонтажу опановував тоді самостійно. Працював режисером монтажу й на телестудії “Полісся”… Ну а відточував отримані в Малині навики у цій справі в столиці, працюючи режисером монтажу на декількох музично-розважальних, погодних та інформаційно-новинних телеканалах. Після роботи був активним учасником Революції гідності та Помаранчевої революції у Києві та Малині…
— Участь у цих патріотичних акціях всеукраїнського масштабу певно спонукали Вас зайнятись волонтерством?
— Переконаний, що так. Я не міг тоді й зараз стояти осторонь проблем, несправедливості, брехні, яку переживали українці. З цим потрібно було боротися. Так бути не повинно. З початком російсько-української війни в свій будинок у Малині я поселив п’ятьох жителів на той час окупованого Іванківського району Київської області. Ходив допомагати плести маскувальні сітки, робити коктейлі Молотова, окопні свічки… Зараз я виготовляю для наших мужніх воїнів ЗСУ цигарки й відправляю їх на усі напрямки фронту і окремі шпиталі. Свою роботу в цьому напрямку вже налагодив до дрібниць: в день виготовляю 300 цигарок, а в місяць — 10 тисяч!
— Напружена й нервова робота потребує певної розрядки…
— Звісно. Релакс для мене — це похід на природу, де я повністю на певний час “пропадаю” й “вимикаюсь” від щоденних клопотів і проблем. Фото рідкісних червонокнижних комах, рослин, дерев, унікальних явищ природи мене дещо розслабляє. Маю в своєму доробку вже не одну сотню унікальних фото, що розлетілися просторами Інтернету, немов свіжі пиріжки. Це не може мене не тішити, бо багато земляків навіть з-за кордону пишуть мені схвальні відгуки про мої фотороботи, ностальгуючи за рідним краєм — Малинщиною. Героями моїх фото стали рідкісні метелики: подалірій, махаон, бражники, жук-носоріг, жук-олень. А на території лісоколеджу в об’єктив потрапив і майже 300-річний дуб діаметром 7 метрів! Люблю дуже фотографувати й поліські світанки, вечірній захід сонця в різну пору року… Мої фото швидко розходяться Інтернетом, значить, я на вірному шляху… А в Карпатах і Херсоні, де вдалося побувати, також зробив цілий сюжет панорамних фото, що сподобалися багатьом людям. Це, звичайно, надихає…
Свої фотки я знімаю на телефон, бо фотоапарата не маю, потім трішки “підтягую” їх до натуральних кольорів. Своїми роботами заохочую людей до того, щоб вони не засиджувались вдома, а виходили на вулицю, дивилися навколо, милувалися природою.
— Знаю, що маєте багате на добрі справи серце…
— Аякже без цього, життя ж дається один раз і прожити його слід по совісті та з гідністю. Я опікуюсь колись відомим вчителем фізкультури Луківського ліцею, директором Любовицької школи Ігорем Михайловичем Зеленком, котрий нині пересувається за допомогою інвалідного візка… Допомагаю йому виїхати з під’їзду, купувати ліки, продукти, спілкуємося про життя-буття… А в 2015 році я зняв відео про вихованців Потіївської дитячої школи-інтернату, щоб їх почули, побачили як вони живуть зі своїми вадами здоров’я, перемагаючи біль, навчаючись, співаючи, декламуючи вірші…
— У вас творча натура, знаю, що трішки ще й віршуєте?
— Є трішки (посміхається!). Я — учасник місцевого літературно-мистецького об’єднання “Посвіт” імені Івана Огієнка, що тривалий час вів незабутній Василь Сташук. Скоро побачить світ колективна збірка поезій посвітян, де буде і мій вірш…
— Маєте правило в житті, девіз?
— Незважаючи на всі непрості й трагічні сьогоднішні виклики життя, я прошу в Бога сил покращити те, що я зможу змінити, витривалості прийняти те, що є насправді й мудрості, щоб відрізнити одне від іншого.
— Є питання, які Вас сьогодні турбують?
— Мене просто розпирає від того, коли я, гуляючи лісом, полями, посадками бачу гори сміття! Невже людям так подобаєттся жити?! Природа нам подарувала красу, неповторність, унікальність, а ми її закидаємо непотребом! Це жах! Хвилює мене й стан нашої дамби біля водосховища, бо вона в прямому сенсі тріщить по швам і, схоже, роками нікому до неї немає діла. А, не дай Боже, може бути біда!
Ще хотів би висловити думку про те, що сьогодні дітям мало пояснюють і показують різних процесів, що відбуваються в житті і в природі “наживо”. Варто, вважаю, їх виводити частіше з класів на вулицю, пояснювати й демонструвати їм явища й процеси, що відбуваються в природі, їх наслідки для людства та України.
— За свою працю волонтером отримували нагороди?
— Я не з тих людей, хто буде випрошувати собі якісь відзначення. Я не такий. Я просто працюю і все. Найкращими й найдорожчими нагородами для мене є підписані прапори воїнами з різних частин, куди надсилав допомогу, іменні шеврони частин…
— Що побажаєте землякам?
— Витримки, віри в якнайшвидшу Перемогу над ненависним ворогом, змін на краще в країні, щоб її не грабували всі, хто дістається до зручного крісла й впливового теплого кабінету, а вона процвітала, міцніла, відбудовувалася, милувала й надалі всіх нас своєю красою, неповторністю й щоб всі наші мужні захисники й захисниці повернулися живими й здоровими до своїх домівок.
Інтервю вів Богдан ЛІСОВСЬКИЙ.
Фото з архіву Миколи Менджереса.
Джерело: Народний тижневик “Субота”
