Паморозь на гілках, холодне листя під ногами й тиша, яку може порушити навіть хрускіт гілки. Таку картину останніх днів осені змалював у своєму вірші Олександр Врублівський.
У цих рядках листопад постає часом спогадів, самотності та очікування зими. Звичайні деталі ранкового саду поступово переходять у роздуми про пережиті втрати.
«Ранкові сутінки люблю» — Олександр Врублівський
Ранкові сутінки люблю
І загортаюся у листя.
На гілці крапля кришталю
Замерзла вдосвіта. Не спиться…Як гілка хрусне на землі
І налякає сонне віття,
То я почую передзвін,
Але це згодом, буде після…Сивіє паморозь легка.
Від прохолоди повні груди.
Самотня тиша, дощ зі скла
В пейзажах саду, вулиць, всюди…Мовчить понуро листопад.
Останні дні перед зимою
Від меланхолії і втрат
Сильніше вітром б’ють у скроню…
Автор — Олександр Врублівський.
Тема тиші й втрат звучить і в іншій поетичній публікації Суботи Онлайн — вірші Олі Більчук «Зникають села з карти України», присвяченому селам, що поступово порожніють.
Хочете більше цікавих новин і корисних матеріалів?
Підписуйтеся на Суботу Онлайн у Telegram або Facebook.






















