У кінці 1980-х, приїхавши у Чернівці, поблизу вокзалу зупинив перший же, що трапився, легковик і попросив підвезти на вулицю Сучавську.
Водій сказав, що такої не знає. Тоді запитав, чи знає він, де живе Лілія Сандулеса, на що той широко всміхнувся і, сяючи, вигукнув:”Так би й відразу сказав!” Коли ще співачка винаймала житло у Києві спробував такої ж штучки в столиці, попрохав таксиста відвезти мене з Хрещатика до Лілі. Відповідь була швидкою: “Будь ласка, сідайте!” І справді, за десять хвилин ми вже були біля будинку на вулиці Саксаганського.
Нас єднає сорокалітня приязнь, її вважаю своєю рідною сестрою. А ще, вона — Жінка. І не просто собі, а — вродливиця, схожа на богиню! Мила, чарівна, добра, світла, магнетична і надзвичайно талановита Це найголовніше. А яка артистка? Десятки її шлягерів розлетілися світами і стали улюбленими для не одного покоління українців. Дякувати Богові.
Якщо рік не переступний, то обдарована Богом та подарована нам небесами, геніально талановита і невимовно вродлива українська співачка-красуня з голосом Янгола ЛІЛІЯ САНДУЛЕСА останнього зимового дня святкує свої уродини! Вітаю з тим сьомим рочком, ріднесенька! ПЕРЕМОЖЕМО!!!
ЛІЛІЯ САНДУЛЕСА: “Менi байдуже, що напишуть на надмогильному хрестi, але не байдуже, що я залишу пiсля себе людям. Тому треба жити i поспiшати робити добро. Недаремно ж хтось з великих сказав: ”Занадто пiзно жити завтра”… Коли виходжу в зал i глядач пiдспiвує “Бiлi нарциси”, “Роки летять”, “Я в твоїх руках”, “Зраджене кохання”, “Несу свiй хрест”, — хочеться жити i працювати ще бiльше”.
Скільки себе пам’ятає співачка, у рідних Маршинцях, дитиною завжди хуліганила. Батько любив казати, що якби народилася хлопчиськом, то дітей у сім’ї більше не було б. Як і те, що з нею тоді й тепер можна впевнено йти в розвідку. Будь–яку сільську роботу робила, досі вміє майже все: корів доїти, на городі сапати чи копати. А співала завжди — на шкільних вечорах, потім ходила на репетиції до клубу, хоч від цього мала вічні непорозуміння з Батьками, і розмови з нею були завжди серйозними…
Професіоналізм приходить з часом, і меж удосконаленню немає, вона й нині ще вчиться співати. З кожним прожитим роком набирається чогось нового, набагато вищого, добрішого, кращого. “Пригадую, як маленькою школяркою приїхала у Чернівці з Мамою на базар і біля філармонії побачила афішу вже популярної Соні Ротару. Тоді десь підсвідомо закралася думка: ”А як би було гарно, якби колись і моя реклама висіла тут”. Щаслива, що мрії мої здійснилися, але який важкий і тернистий цей шлях! Я все у житті пройшла не завдяки, а всупереч”, — резюмує улюблена співачка вже не одного покоління українців усього світу.
