Художник, без якого не було б гурту Beatles

Коли світ почав скандувати ім’я The Beatles, Стюарта Саткліффа вже не було серед живих.

10 квітня 1962 року молодий шотландський художник знепритомнів у Гамбурзі. Протягом кількох місяців його мучили сильні головні болі, світлобоязнь і раптові напади нездужання, причину яких лікарі так і не змогли встановити.

До лікарні він не доїхав.

Стюарту був лише 21 рік.

Через шість місяців The Beatles випустять свій перший хіт — Love Me Do. А ще через кілька років стануть музичним феноменом, який змінить світову культуру.

Але Стюарт цього вже не побачить.

Він народився в Единбурзі у 1940 році, а виріс у Ліверпулі. На відміну від більшості своїх однолітків, він більше любив мистецтво, ніж музику. Малювання було його справжньою пристрастю.

Саме в Ліверпульському художньому коледжі він познайомився з Джоном Ленноном.

Між ними одразу виникла міцна дружба.

Леннон був вибуховим, дотепним і галасливим. Стюарт — спокійним, задумливим і зануреним у світ мистецтва.

Вони були дуже різними, але чудово розуміли одне одного.

Коли гурту, який згодом стане The Beatles, знадобився басист, Леннон переконав друга приєднатися до колективу.

Це було досить несподіване рішення.

Стюарт не мав серйозної музичної підготовки. Незадовго до того він продав одну зі своїх картин за 65 фунтів — значну суму для студента того часу. Саме на ці гроші він купив бас-гітару.

Так він став учасником гурту.

На сцені Стюарт часто почувався невпевнено. Іноді стояв боком до публіки, а інколи навіть повертався до неї спиною.

Проте його значення для The Beatles було набагато більшим, ніж просто вміння грати на басі.

У нього був стиль.

Сонцезахисні окуляри, шкіряні куртки, особлива манера одягатися — багато дослідників вважають, що саме Стюарт допоміг сформувати ранній візуальний образ The Beatles і зробив їх несхожими на інші ліверпульські гурти.

Потім був Гамбург.

У 1960 році The Beatles вирушили до Німеччини на серію концертів. Це були важкі місяці: майже без сну, з нескінченними виступами та виснажливим ритмом життя.

Саме там сталася подія, яка змінила долю Стюарта.

Він познайомився з молодою німецькою фотографкою Астрід Кірхгерр.

Між ними спалахнуло кохання.

Вони заручилися й почали будувати спільне майбутнє.

Багато істориків музики вважають, що саме Астрід стала авторкою знаменитої зачіски, яка згодом перетвориться на один із символів The Beatles.

І першим її носив саме Стюарт.

У 1961 році він ухвалив рішення, яке змінило його життя.

Він залишив гурт.

Стюарт вирішив залишитися в Гамбурзі разом з Астрід і повністю присвятити себе живопису.

Для нього мистецтво було не захопленням і не хобі.

Воно було сенсом життя.

Він навчався у відомих художників, а його роботи вже тоді привертали увагу мистецьких кіл. Ті, хто знав Стюарта, говорили про нього як про надзвичайно обдарованого митця з яскравим творчим баченням.

Здавалося, попереду на нього чекає велике майбутнє.

Але доля вирішила інакше.

Його здоров’я стрімко погіршувалося. Головні болі ставали дедалі сильнішими, а напади — дедалі частішими.

Коли The Beatles повернулися до Гамбурга навесні 1962 року, на них чекала страшна новина.

Стюарт помер.

Для Джона Леннона це стало важким ударом.

Друг, з яким він ділив перші мрії, перші творчі пошуки та найневизначеніші роки існування гурту, вже ніколи не побачить того, що станеться далі.

Історія часто називає його «п’ятим Бітлом» або «втраченим Бітлом».

Але Стюарт Саткліфф був значно більшим.

Він був важливою частиною ранньої історії The Beatles — людиною, яка допомогла сформувати їхню культурну та візуальну ідентичність ще тоді, коли ніхто не здогадувався про майбутню світову славу гурту.

Він не побачив бітломанії.

Не побачив переповнених стадіонів.

Не побачив мільйонних накладів платівок.

Він назавжди залишився на чорно-білих фотографіях гамбурзьких років — поруч із друзями, які згодом стали легендами.

Слава прийшла.

А він — ні.