Хата, погріб і таємний прохід: на Житомирщині вціліла криївка підпільників ОУН

У селі Яроповичі Андрушівської громади досі стоїть стара хата, біля якої у звичайному сільському погребі понад сім десятиліть тому діяла криївка підпільників ОУН.

Це не відновлена туристична споруда і не музейна декорація. Садиба перебуває у приватній власності, хата зачинена й поступово занепадає, однак її основний вигляд, погріб та місце колишнього таємного переходу збереглися.

Історію цього місця дослідили журналісти Суспільного Житомир разом із місцевими краєзнавцями.

За словами історика Геннадія Махоріна, на території Житомирської області відомо більше десяти місць, де діяли повстанські сховки. До наших днів у майже незміненому вигляді збереглися лише три, серед них — садиба у Яроповичах.

У хаті жили господарі та троє підпільників

Садиба належала місцевому жителю Степану Шостаку, який жив тут разом із дружиною. Влітку 1951 року в будинку поселилися троє учасників підпілля:

• Іван Малимон — «Артем», керівник технічної ланки Житомирського окружного проводу ОУН;
• Ірина Чорна — «Марта», уродженка села Сушки на Коростенщині;
• Ганна Дзьобас — «Нонка», родом з Андрушівки.

Чому для осередку обрали саме цю садибу і хто допоміг підпільникам оселитися у Яроповичах, місцевим дослідникам достеменно невідомо.

Криївку облаштували у погребі біля хати. Між будинком і сховком існував перехід, яким можна було непомітно спуститися під землю, коли на подвір’ї з’являлися сторонні.

Звичайне сільське обійстя було зручним прикриттям. Зовні воно нічим не вирізнялося, а підпільники могли залишатися у будинку, допомагати господарям і водночас виконувати роботу для окружного проводу.

У погребі працювала нелегальна друкарня

Яроповицька криївка була не лише місцем переховування. У ній облаштували підпільну друкарню, де на машинці виготовляли антирадянські листівки, звернення та інші матеріали.

Після друкування пакунки забирали зв’язкові й поширювали у різних районах Житомирщини. За переказами місцевих дослідників, окремі листівки з цього осередку знаходили навіть неподалік Києва.

Після ліквідації криївки радянські силовики вилучили друкарську машинку, документи, готові листівки та особисту зброю підпільників.

Саме наявність друкарні робила осередок особливо важливим. Він не лише забезпечував трьом людям укриття, а й підтримував інформаційну мережу підпілля у центральній частині України.

Останній день криївки — 29 грудня 1951 року

Наприкінці грудня 1951 року місце перебування підпільників викрили оперативно-військові підрозділи радянського Міністерства державної безпеки.

29 грудня садибу оточили подвійним кільцем. За спогадами старожилів, військові розташувалися не лише біля хати, а й на навколишніх пагорбах, перекривши можливі шляхи відступу.

Обставини загибелі трьох підпільників до кінця не встановлені. Краєзнавець Анатолій Дроздюк переказує одну з версій місцевих жителів: у їжу могли підмішати снодійне. Помітивши, що обидві жінки почали засинати, Іван Малимон нібито зрозумів, що осередок викрито.

За цією версією, «Артем» застрелив Ірину Чорну та Ганну Дзьобас, після чого наклав на себе руки. У переході між хатою і погребом також вибухнула граната.

Ім’я Ганни Дзьобас — «Нонки» згадується і в окремих дослідженнях українського визвольного руху. Відомо, що вона була дружиною сотника УПА Петра Ґудзоватого — «Очеретенка», історію якого багато років відновлювали його рідні та дослідники.

Хрест згорів через підпал трави

29 грудня 2006 року неподалік від садиби встановили дубовий хрест на пам’ять про загиблих. Розмістити його безпосередньо на території обійстя не могли, оскільки це приватна власність, тому сільська рада виділила місце на пагорбі.

У 2019 році дерев’яний хрест згорів під час пожежі, спричиненої підпалом сухої трави. Краєзнавець Анатолій Дроздюк власним коштом виготовив і встановив на тому самому місці металевий хрест, камінь та табличку з іменами загиблих.

Пам’ятний знак має охоронний номер 4067. У 2012 році його внесли до переліку щойно виявлених об’єктів культурної спадщини Житомирської області. За впорядкування території відповідає місцева гімназія — працівники та учні прибирають навколо пам’ятника.

Однак охоронний статус пам’ятного знака не означає автоматичного захисту самої хати й погреба. Садиба залишається приватною, власники в ній не живуть, а споруди поступово руйнуються.

Історія Яроповичів — одна з маловідомих сторінок визвольного руху на Житомирщині. Іншим його осередком була північ області, де у 1941 році діяла Олевська республіка та формування «Поліська Січ».

Збережена садиба у Яроповичах могла б стати місцем історичної пам’яті та локальним музейним об’єктом. Але для цього потрібні згода власників, професійне обстеження споруд, юридичне оформлення та кошти на консервацію.