Якби Пантелеймон Куліш жив сьогодні, навряд чи обмежився б написанням книжок. Він видавав би власне медіа, сперечався у соцмережах, запускав культурні проєкти, перекладав світові бестселери й, імовірно, регулярно опинявся б у центрі гострих дискусій.
Саме таким його свого часу уявили куратори виставки Музею книги і друкарства України: лідером думок, популярним блогером, гострим критиком і справжнім майстром PR. Порівняння зовсім не випадкове — Куліш умів не лише писати, а й створювати навколо української культури цілу інформаційну інфраструктуру.
7 серпня виповнюється 207 років від дня його народження. Пантелеймон Куліш народився 1819 року у Воронежі на сучасній Сумщині в родині нащадків козацької старшини.
«Чорна рада», кулішівка і рукопис, який довелося писати вдруге
Куліш навчався у Новгород-Сіверській гімназії, а згодом слухав лекції у Київському університеті. Повноправним студентом стати не зміг: у документах не було підтвердження дворянського походження. Та відсутність університетського диплома не завадила йому стати одним із найосвіченіших українських інтелектуалів свого часу.
Одним із головних його творів стала «Чорна рада» — перший український історичний роман. Над ним Куліш працював близько 14 років. Роман розповідає про боротьбу за гетьманську владу після смерті Богдана Хмельницького, політичний розбрат і небезпеку внутрішнього протистояння — теми, через які книжка не втратила актуальності й через півтора століття.
Не меншою спадщиною стала так звана кулішівка. У середині ХІХ століття Куліш почав широко використовувати фонетичний принцип: писати слова ближче до того, як вони звучать. Його систему застосували у «Записках о Южной Руси» та «Граматці». Кулішівка ще не була сучасним українським правописом у нинішньому вигляді, але після подальших змін стала одним із його фундаментів. Зокрема, Куліш послідовно використовував літеру і там, де старі системи письма послуговувалися іншими знаками.
Але Куліш не просто придумував, як друкувати українською, — він створив можливість ці книжки видавати. У Петербурзі разом із Данилом Каменецьким він заснував українську друкарню. Лише за кілька років там побачили світ близько 40 невеликих книжок серії «Сільська бібліотека», зокрема твори Тараса Шевченка, Марка Вовчка та Григорія Квітки-Основ’яненка.
Із Шевченком Куліша пов’язували не тільки література й український рух. Вони познайомилися у Києві, а 1847 року Тарас Шевченко був старшим боярином на весіллі Куліша з письменницею Олександрою Білозерською, відомою під псевдонімом Ганна Барвінок. Про те, яким Шевченко був поза звичним шкільним образом, Субота Онлайн розповідала окремо.
Куліш також зробив українською Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне та інших європейських авторів. А одним із найамбітніших його задумів став повний переклад Біблії українською мовою.
Ця історія могла б стати сюжетом окремого роману. На початку 1880-х велика частина роботи була готова, але 1885 року на хуторі Мотронівка сталася пожежа. Разом із будинком згорів рукопис перекладу Старого Заповіту.
Куліш не відмовився від задуму — він почав перекладати його знову. До смерті встиг відновити більшість тексту. Роботу завершували Іван Пулюй та Іван Нечуй-Левицький, а повний переклад Біблії побачив світ у Відні 1903 року — вже через шість років після смерті Куліша.
Була у його біографії й імперська каральна машина. 1847 року Куліша заарештували у Варшаві у справі Кирило-Мефодіївського товариства. Формально довести його членство слідство не змогло, але владі вистачило його українських поглядів. Після ув’язнення Куліша відправили у заслання до Тули.
При цьому робити з нього бездоганний бронзовий пам’ятник теж було б неправильно. Погляди Куліша протягом життя радикально змінювалися, деякі його історичні оцінки козацтва й українських повстань викликали різке обурення навіть серед сучасників. Він сперечався з іншими українськими діячами, змінював позиції й нерідко суперечив самому собі.
Та в одному Куліш залишався надзвичайно послідовним — українська мова для нього мала бути мовою не лише пісень і побуту, а книжок, освіти, науки, історії, світової літератури й Святого Письма.
Останні роки Пантелеймон Куліш провів на хуторі Мотронівка на Чернігівщині. Там він помер 14 лютого 1897 року і там же був похований. А через 207 років після його народження ми й далі пишемо українською правописом, у формуванні якого залишився його слід, читаємо «Чорну раду» та переклади авторів, яких він одним із перших намагався вписати в український культурний простір.
Важливі новини та пояснення — поруч із вами.
Читайте більше на Telegram-каналі Субота Онлайн та на сторінці у Facebook.
