Спершу кілька днів поспіль радіоголос проривавсь уривками, а потім і зовсім затих. Минув день, другий, сплив тиждень, а радіоточка все німує. Раніше такого не було, хіба що коли потужні вітровії обривали дроти, якими транслювалося «живе слово», проте монтери швидко усували пошкодження, і «брехунець» балакав знову.
Після кількох музичних пауз вдалося з’єднатися з операторкою Центру обслуговування споживачів та продажу послуг «Укртелекому», яка запевнила, що причину негараздів з’ясують упродовж доби. Відтак якийсь час поперемінно набігали радіохвилі, аж поки не запанував повний штиль, і «точка» замовкла. Надовго? Можливо, назавжди.
Шугають тарифами
«ПОСЛУГА дротового радіо через свою застарілість невигідна й незручна, його впевнено витісняють нові прогресивні цифрові засоби передачі інформації», — просвітлює пресслужба «Укртелекому». Тому, мовляв, абоненти все частіше обирають альтернативні джерела інформації, зокрема телебачення та Інтернет.
Те, що курс на витіснення «брехунця» залишається незмінним, не просто декларація — з 1 січня 2020 року «Укртелеком» припинив під’єднання нових домашніх радіоточок. Аргументував своєю статистикою: «Щомісяця від послуги відмовляється понад 10 000 абонентів». Однак пообіцяв «на діючих умовах» підтримувати мережу дротового мовлення в тих регіонах, де є користувачі. Водночас «стимулює» їх відмовлятись від радіоточок щораз вищою абонплатою. Наприклад, із 1 травня 2018 року абонплата зросла на 30 відсотків і становила 26 гривень за місяць, із березня 2019-го підскочила до 35 грн, а цьогорічної весни послуга подорожчала ще на 10 грн. Таке враження, що кінцевому бенефіціарові акцій компанії — Рінату Ахметову — терміново забракло коштів на придбання ще однієї вілли…
«Це шкідницька політика»
МИНУЛОЇ осені «Укртелеком» заявив: із лютого 2020-го відключить радіоточки у чотирьох областях — Одеській, Миколаївській, Херсонській і Закарпатській, мовляв, там залишилася мізерна кількість користувачів. Таким чином, констатував Укрінформ, у тих регіонах не чути Українського радіо, позаяк Суспільному мовленню пробитися туди проблематично. Зате на півдні нашої країни дуже привільно (в умовах війни!) російським пропагандистським «вєстям», що транслюються з території Придністров’я.
«Звідки людям дізнаватися достовірну інформацію? — запитують у соцмережах небайдужі громадяни. — У такий важкий час залишитися без дротового радіо не вигідно й самій державі». І пропонують забрати те радіомовлення від «Укртелекому» і передати Державній службі України з надзвичайних ситуацій (ДСНС): «Це була б і система оповіщення для населення, адже в такий час живемо, коли в країні війна. ФМ-мовлення популярне тільки у зонах сталого прийому, а це далеко не скрізь. І не варто забувати про важливе культурне та політичне значення радіо, це, передусім, українське слово і українська мова. А то бачите, що роблять — аналогове телебачення відключають, газети пошта носить абияк, радіо не працює… Це якась шкідницька політика».
Між іншим, держава-агресорка подбала про власну інформаційну безпеку, зокрема, не відмовилася від дротового радіомовлення, навпаки, модернізувала його та втілює в рамках проєкту «Соціальна розетка». Він став невід’ємною частиною системи адресного сповіщення центрів цивільної оборони і надзвичайних ситуацій (крім динаміків у квартирах, встановлюють гучномовці на поверхах житлових та адміністративних будівель), мешканці з допомогою «тривожної» кнопки можуть зв’язатися з екстреними службами. До того ж через кабелі «соцрозетки» абонентам гарантований доступ до восьми каналів державного(!) цифрового телебачення і трьох програм (дві державні та одна регіональна) радіо. Плата за комплекс послуг начебто не перевищує тієї, що була за звичайну радіоточку.
Цікаво, що, як свідчать ЗМІ, нарощується той інформаційний «панцир» за активного фінансування тамтешніх олігархів, багато з яких контролюють значні частки секторів української економіки.
Ні дротів, ні ефіру
НЕ МОЖНА залишити без уваги ще один аспект — разом із відходом у небуття архаїчного (з точки зору «Укртелекому») дротового радіо знищуються редакції місцевого мовлення. Натомість той прошарок медійного простору заповнює переважно заяложена попса.
До знищення дротового мовлення певною мірою доклалися також окремі районні ради, які свого часу проігнорували впровадження проєкту «Радіо громад» і відмовилися фінансувати діяльність радіожурналістів, котрі двічі-тричі на тиждень готували випуски місцевих новин. Отож нині на Тернопільщині мовлять через дроти три радіоредакції — у Ланівцях, Гусятині та Монастириськах. А радіочастоту (завдяки підтримці місцевої влади) здобула тільки Кременецька редакція. До речі, коли розпочиналася пандемія коронавірусу, журналістка Зоя Карп’юк виходила в ефір з екстреними повідомленнями навіть по три рази на день. Хіба маловажний аргумент на користь потрібності місцевого мовлення?!
— Я двічі приносив до міської та районної рад повний пакет документів, необхідних для одержання радіочастоти, ліцензія не коштувала великих грошей, але мені відмовили, — згадує колишній редактор Чортківського районного радіо Роман Островський. — А тепер ще гірше буде: більшість районів, що мали на своєму балансі радіоредакції, як адміністративно-територіальні одиниці скасувала реформа… Зрештою, знищення місцевих «радіоголосів» почалося раніше. Скажімо, коли декілька років тому замінювали дерев’яні стовпи електропередачі на залізобетонні опори, то демонтованих радіодротів зазвичай уже не чіпляли. Тим часом працівники «Укртелекому» ходили по селах і розпитували людей, чи є скарги на роботу радіо. Звісно ж, були, бо низька якість трансляцій. Тоді підсували папір: «Підпишіться, що відмовляєтеся від нього». Далі йшли до сільських голів: «Дайте листа, що вашому селу не потрібне дротове радіо, ось скільки мешканців відмовилися». І голови з такими «доказами» переважно погоджувалися, замість того щоб вимагати від телекомівців налагодити мережу надійного мовлення. Людям же цікаві й місцеві новини.
Сигнал уже ледь чутний
…ІЩЕ п’ять років тому, за відомостями управління цивільного захисту Тернопільської ОДА, 40% населення могли бути повідомлені про надзвичайну ситуацію вже через 5 хвилин, а через пів години — 90%. Головним чином сповіщення забезпечували радіоточки дротового мовлення, якими тоді користувалися 38% жителів краю. Скільки їх нині, достеменно не відомо. Проте дещо підказує динаміка «відмов», скажімо, якщо на початку 2015-го в області налічувалося 46 260 радіоточок, то наприкінці 2017-го зосталося 23 136. Незмінною залишилася хіба що інструкція Служби надзвичайних ситуацій: «Почувши сигнал сирени «Увага всім!», мешканець повинен слухати засоби масової інформації — дротове радіо та державне телебачення…»
Моєму «брехунцеві» це — як горохом об стіну, надалі мовчить. Слава Богу, що сирени не виють. Хоча, гадаю, сигнал «Увага всім!» варто увімкнути насамперед у високих державних кабінетах, може, когось спам’ятає.
Джерело: Сільські вісті
