Локдаун, карантин, «червона зона» – ці слова стали символами не лише нашестя пандемії з COVID-19, але й привчили нас до стану соціальної, фізичної і навіть духовної ізоляції. Потреба у комунікації сьогодні відчувається особливо гостро.Тому для спілкування із читачами нашого сайту ми запросили знану і популярну у Житомирі людину – Георгія Буравкова. Георгія Анатолійовича більшість житомирян пам ‘ятають, як мера міста у 2002-2006 роках, а тому наша розмова із ним розпочинається із завжди актуальних тем муніципального життя
–Весною у комунальників завжди більше проблем, ніж у будь-яку іншу пору року
-Я з цим погоджуюсь і , як тільки приходить весна, темп життя однозначно прискорюється, а тому й роботи більшає. Комунальники це відчувають можливо трохи більше за інших, бо у них специфічні завдання – прибрати місто після зими.
-Кажуть, що люди, які прожили на посаді мера міста хоча б кілька років, назавжди зберігають звичку бачити недоліки, визначати завдання і , звісно ж, шукати варіанти та інструменти їх виконання. І якраз у моменти весняного прибирання таких завдань дуже багато..
-Однзначно, звичка і бажання визначити масштаб завдань, їх складність та варіант їх виконання зберігаються, на мій погляд, на все життя. Бо забути чи відвернутися від того , що відбувається навколо, просто неможливо.
-Сьогодні міську владу критикують за те, що місто неприбране, а вивезення сміття відбувається дуже кволо і повільно..
– Це те, що люди бачать на кожному кроці і кожного дня. Питання про міське прибирання не є і не може бути проблемою так би мовити стратегічного порядку. Чому? Лише по тій причині, що прибирання міста можна доволі швидко і відносно легко організувати. Але, підкреслю, потрібні бажання, воля міського керівництва і елементарне відчуття гідності за те, що відбувається у місті, де ти керуєш і тому відповідаєш за стан справ у ньому. Тому для мене, як людини, яка добре знає стратегічні , давно назрілі і вже невідкладні завдання у комунальній сфері міста, більшу важливість мають трохи інші питання. Ну, наприклад, коли упродовж 2019 -2020 років у Житомирі взялися за реконструкцію і капремонт шляхового покриття основнихжитомирських вулиць, чомусь забули про елементарні речі – про те, що слід таким же капітальним чином оновити усі підземні комунікації, які знаходяться під товщею шляхового покриття. Цього не зроблено і що далі? Та одразу ж, вже у найближчу після зробленого капремонту зиму, на дорогах виникають пориви теплотрас , а найбільше –водомережі. І що тоді із ремонтом доріг? Як кажуть – гроші – на вітер! Теж саме стосується й інших комунальних речей: наприклад, сьогодні керівники міста напевно вже й забули про збудований і на 70% облаштований наприкінці ще 90- х років минулого століття КОЛЕКТОР для водовідведення. Двома словами нагадаю, що він мав оригінальну будову і прокладався згідно особливостей рельєфу міста. А тому для колектора не потрібно було будувати підкачувальні станції, що робило його дуже ефективним для комунальної структури Житомира. Свого часу КОЛЕКТОР не добудували через аварію – обвал, загибель робітника , але головним чином – через відсутність коштів у міському бюджеті. Сьогодні, коли на облаштування вулиць, тротуарів, бульварів, набережних у Житомирі витрачають загалом вже СОТНІ мільйонів гривень, завершити будівництво колектору можна було б за рік – два. Це – незаперечний пріоритет, який для влади міста мав бути першочерговим завданням.
– Вас, як колишнього мера Житомира, не бентежать ті цифри та масштаби порушень, які відбуваються під час реконструкцій, ремонтів у нашому місті?
-Питання по суті риторичне. Ну як я можу минути своєю увагою ті факти перевитрат бюджетів, невідповідність проектів та інші види теперішніх порушень, які вже увійшли у звичку за минулі 15 років? Не можу, а тому звертаю увагу. І воно мені болить, бо я уявляю справжній розмах порушень і пагубність їх наслідків. Адже у часи, коли мені випала честь керувати містом, навіть гіпотетично припустити наявність таких недоліків та порушень було неможливо. А скільки грошей не надійшло до міської казни за цей час. Особливо у 2007 – 2010 роках, коли багато знаних у Житомирі людей лише «ставали на ноги» При цьому платили символічні суми за приватизовані об’єкти, ставали «садоводами та сінокосарями» і отримували задарма земельні ділянки. Але що казати – змінилися правила і звички, а недоліки стали відвертішими і цинічнішими. Наприклад, сьогодні заклади та структури наближених до влади людей у часи оголошеної «червоної зони» дозволяють собі працювати. Виходить, одним можна, іншим – ні? Люди все це бачать, про це знають і відверто говорять. Ситуація потроху, але доходить до стану досі небаченої соціальної напруги. Ми живемо, наче на пороховій бочці.
-Гаразд, але ж загалом ситуація у суспільно –політичному житті міста та області, нехай і поступово, але ж все-таки змінюється?
– Зміни є. Я їх бачу, помічаю, відчуваю. Все ж таки нове покоління політиків відрізняється від своїх попередників. Вони, якщо хочете, більш категоричні. Ось до прикладу, зміна керівництва обласної організації у партії «Слуга народу». До попереднього керівника зявилося чимало претензій і його колеги без зайвих закулісних рухів, запропонували кандидатуру нового лідера. Ось чому в області дедалі частіше чують і тепер вже знають про народного депутата Арсена Пушкаренка. Це вже нова постать та інша якість політики. Спілкування, вміння відповідати на найгостріші запитання. Принаймні – не ховатися від них. Це – великий плюс для нього. Алена цьому досить. Більшої похвали він ще має заслужити.
– Сьогодні люди у своїх розмовах неодмінно говорять про коронавірус, про пандемію, про госпіталізацію і про смерті. При цьому буденне життя наче опинилося у підпіллі, в умовах ізоляції.
-Щодо коронавірусу, то наша країна відчуває і думаю ще відчує найгірші і найважчі наслідки пандемії. Зараз ми всі побачили своє реальне місце у світі, свою нездатність хоча б виготовляти винайдену кимось вакцину, що врятувало б життя , як мінімум кількох десятків тисяч жителів. Це ціна відсутності державної стратегії, загибель справжньої і великої науки, яку ми мали. Шкода і жаль, але цього мало – треба негайно міняти курс, вдаватися до рішучих, кардинальних кроків. Щодо нашого буденного життя, то рік в умовах хвиль «ковіду» привчив нас жити по новому, але ж багато чого звичного для себе ми залишаємо. Хоча спілкування відбувається здебільшого через Інтернет та соціальні мережі, але провідати батьків, родичів чи близьких – це, без сумніву, святе. Моя багаторічна прихильність до спорту і сьогодні нікуди не поділася. Ось , з приходом тепла, розпочинаємо сезон занять та змагань на кортах із великого тенісу. Як би там не було, життя продовжується а весною, напередодні великодніх свят і приходу тепла, хочеться бути оптимістом.
– Дякуємо за розмову, Георгію Анатолійовичу, ну і – оптимізму та життєвого завзяття ще на довгі роки!
– І вам спасибі.
