Уявімо на хвилину: Україна оголошує, що гривня поступово зникає з обігу, а зарплати, пенсії, ціни в магазинах, банківські рахунки й кредити переводять у євро. Чи означало б це, що ціни нарешті перестануть рости, кредити стануть дешевими, а українці — багатшими?
Коротка відповідь така: євро справді могло б сильно послабити один із головних каналів української інфляції — валютний. Але чарівної кнопки «низькі ціни» воно не має.
У липні 2026 року річна інфляція в Україні становила 7,7%, а Національний банк України очікує її прискорення наприкінці року приблизно до 10%. Для порівняння, МВФ прогнозує для єврозони інфляцію близько 2,9% у 2026 році.
Різниця велика. Але вона зовсім не означає, що достатньо надрукувати на цінниках знак € — і українська інфляція одразу стане такою, як у Німеччині чи Франції.
Що сталося б із зарплатою, заощадженнями і цінами
Почнемо з найпростішого: сам перехід на євро нікого автоматично не зробив би ані багатшим, ані біднішим. Для заміни валюти встановили б курс конвертації, за яким гривневі суми переводилися б у євро.
Для простого прикладу уявімо суто умовний курс 50 гривень за євро. Зарплата 50 тисяч гривень перетворилася б на 1000 євро, 500 тисяч гривень на депозиті — на 10 тисяч євро, а товар за 100 гривень отримав би цінник 2 євро.
Тобто в день переходу купівельна спроможність сама собою не змінюється. Справжня різниця починається після конвертації.
Сьогодні український бізнес, який купує обладнання, ліки, автомобілі, запчастини чи товари в Європі, постійно має враховувати курс гривні. Якщо постачальнику потрібно заплатити 10 тисяч євро через три місяці, компанія думає не лише про вартість товару, а й про те, скільки гривень коштуватиме це євро на момент платежу.
Тому валютний ризик часто заздалегідь закладають у ціну. У повністю євровій економіці ризик девальвації гривні щодо євро просто зник би.
Це могло б зробити передбачуванішими ціни на значну частину імпорту з Європи, спростити планування бізнесу і послабити звичне для українців бажання після кожної тривожної новини переводити заощадження у долари чи євро.
З кредитами ефект теж міг би бути помітним, але не миттєвим. У високій українській процентній ставці сидить не лише прибуток банку. Там є інфляційний ризик, ризик девальвації, кредитний ризик позичальника, ризик країни та, зараз, величезний воєнний ризик.
Євро прибрало б валютну складову і могло б з часом сприяти нижчим ставкам. Але українська іпотека не стала б наступного дня німецькою: ризик війни, неповернення кредитів та стан економіки нікуди не зникають разом із гривнею.
Чому хліб усе одно міг би дорожчати
Ось найважливіше, що часто губиться у суперечках про валюту: інфляція — це не тільки девальвація.
Якщо через посуху зібрали менше овочів — вони подорожчають і в гривнях, і в євро. Якщо пошкоджено енергетичні потужності й електроенергія стала дорожчою — витрати бізнесу зростуть незалежно від назви валюти. Те саме стосується тарифів, пального, дефіциту працівників та швидкого зростання зарплат.
Тобто буханка, яка коштує 1 євро, наступного року цілком може коштувати 1,10 євро. Євро не забороняє цінам рости.
Це добре видно навіть у самій єврозоні. МВФ зараз очікує там інфляцію 2,9%, а не рівно 2%: на ціни впливають енергоносії та інші зовнішні шоки.
Україна до того ж перебуває у зовсім інших умовах. Ціни залежать від війни, врожаю, пошкодження інфраструктури, державних тарифів, вартості логістики та ситуації на ринку праці.
Ще навесні прогноз Нацбанку вже погіршувався: у квітні НБУ очікував інфляцію на рівні 9,4% наприкінці 2026 року. Відтоді ризики для цін залишилися значними.
Тому євро могло б прибрати одну дуже важливу причину нестабільності — власний валютний ризик. Але решта причин залишилася б.
Головна ціна євро: більше стабільності для людей — менше свободи для держави
Перехід на євро дав би українцям дуже відчутний плюс: держава більше не могла б «послаблювати» доходи через девальвацію гривні.
Сьогодні зарплата може залишатися тією самою — наприклад, 30 тисяч гривень, — але після падіння курсу за неї вже купиш менше імпортних ліків, техніки, пального чи автомобілів. З євро такого внутрішнього валютного ризику не було б. Якщо людина отримує 1000 євро, українська влада не може зробити ці 1000 євро дешевшими щодо самого євро. Те саме стосується заощаджень.
Але держава разом із цим втратила б важливий антикризовий інструмент.
Хороший приклад — Чорногорія. Вона спочатку відмовилася від нестабільного югославського динара на користь німецької марки, а з 2002 року користується євро. При цьому Чорногорія досі не входить до єврозони.
Центральний банк Чорногорії прямо пояснює, що країна не має власної ключової процентної ставки і фактично живе з монетарною політикою Європейського центрального банку. Тобто ставки визначаються виходячи із ситуації всієї єврозони, а не конкретно Чорногорії.
Для України це було б особливо важливо. Якщо через війну нашій економіці потрібні одні процентні ставки, а Німеччині, Франції та Італії — зовсім інші, НБУ вже не зміг би налаштувати політику саме під українську ситуацію.
Є й ще один нюанс: НБУ не може сам «надрукувати» євро і в критичний момент так само вільно підтримати банки ліквідністю, як це можливо у власній валюті.
Тому парадокс простий: євро забрало б у держави можливість девальвувати гривню — і для людей це великий плюс. Але одночасно Україна втратила б частину інструментів, якими може рятувати економіку під час кризи.
Саме в цьому головна різниця між «просто користуватися євро», як Чорногорія, і бути повноправним членом єврозони: у другому випадку країна отримує не лише валюту, а й доступ до всієї системи та її захисних механізмів.
Тому для звичайної людини перехід на євро був би цікавий навіть не стільки самим знаком € на ціннику. Набагато важливіше, чи стали б через кілька років дешевшими кредити, стабільнішими заощадження, передбачуванішими ціни на імпорт і меншим страх перед черговою девальвацією.
А от зарплата у 50 тисяч гривень не перетворилася б на 50 тисяч євро. На жаль, валютні реформи так не працюють.
Важливі новини та пояснення — поруч із вами.
Читайте більше на Telegram-каналі Субота Онлайн та на сторінці у Facebook.
