Його оксамитовий голос упізнавали з перших нот, а пісні звучали з радіоприймачів по всьому світу. Джо Дассен став одним із найвідоміших виконавців французької естради XX століття.
Народився в США
У білих кльошах, з гітарою в руці, зі стильною зачіскою і «голлівудським» ім’ям – Джо Дассен здавався радянським слухачам утіленням красивого західного життя. По радіо розповідали, що батьки Дассена познайомилися в таборі робітничої молоді. У це вірилося насилу. Батько його був відомим французьким кінорежисером, мати – скрипалькою. Яка там робоча молодь? Але це було чистою правдою. Єдине, на радянському радіо замовчували про одну деталь: табір був для єврейської робітничої молоді.
Так само, розповідаючи, що сім’я батька Дассена колись прибула до США з Одеси, замовчували, що Самуїл Дассін із рідними, найімовірніше, рятувалися від єврейських погромів. У будь-якому разі, сам Дассен уже народився в Нью-Йорку, хоча його зазвичай представляли радянському слухачеві саме французьким співаком. Що правда, то правда – співав він по-французьки. Тільки з цією мовою він і асоціювався в усьому світі, хоча французька була йому не рідною. У дитинстві Джо говорив тільки англійською. Хоча обидва його батьки були євреями, вони були з різних культур, нащадки підданих різних імперій, і англійська стала їхньою сімейною мовою.
У Франції Дассени опинилися тільки в сорок дев’ятому. У США пішла хвиля переслідувань комуністів і співчуваючих. В останні взагалі могли записати будь-кого за найнесподіванішими ознаками – що вже говорити про сім’ю з соціалістичними переконаннями. Життя Дассенам не було. Разом із дев’ятирічним Джо і двома його сестрами вони переїхали до Парижа.
Як не дивно, у цій цілком буржуазній столиці цілком капіталістичної держави була велика умовна громада носіїв «лівацьких» поглядів. А можливо, нічого дивного – адже це в Парижі на кожному кроці видно було пам’ятники Великої революції, і гасло «Свобода! Рівність! Братство!» згадували дуже часто.
Французьку, виходить, Дассен чув із дитинства. Але по-справжньому другою рідною мовою французька для нього не стала. Вищу освіту, наприклад, Джо поїхав здобувати англійською. Англійською складні тексти і лекції йому було розуміти набагато легше. До речі, за освітою він був далекий від музики: етнолог. А музикою зайнявся з наслідування американської ж, не французької, зірки – Елвіса Преслі.
Кохання перевіряється грошима
У Парижі Жюль Дассен, Дассен-старший, незабаром став заробляти на фільмах хороші гроші. У горі й нужді він був біля своєї дружини, робив їй дітей і терпляче чекав, коли вона змайструє обід з того, що є (тому що вибір продуктів із фінансових причин був далеко не завжди). Але варто було з’явитися грошенятам – і прощавай, похмура дружина, яка базікає про трьох дітей та їхні шкільні черевики.
Жюль знайшов собі молоду, вродливу жінку, яка любила мистецтво і вечірки, а шкільні черевики в її житті були присутні тільки як спогад про власне (таке недавнє) дитинство.
Джо вже був дорослим хлопцем, але розлучення вдарило його, наче зовсім ще дитину. Зради матері – жінки, яка в якийсь момент єдина на всю ораву заробляла гроші старенькою своєю скрипкою, а вранці вставала з хворою від недосипу головою готувати всім сніданок… Ні, не міг цього Джо пробачити. Ми були разом, ми були одним цілим, ми могли впоратися з усім, а що тепер? – приблизно такі почуття його долали.
В армію Джо не взяли. Завжди здоровий, гарний, кремезний, він не без здивування почув від лікарів, що в нього з серцем якісь проблеми. Таке буває, якщо в дитинстві недоїдаєш… Але ж Дассени не злидарювали, просто в них були важкі часи? Армія відпала, залишився інститут. Цей інститут зв’яже його потім з останнім його коханням, але тоді Джо цього не знав. Він просто поїхав до США (можливо, не заради англійської, а подалі від батька і його нового щастя) і почав вчитися.
Він був студентом – звичайніше не буває. Удень – лекції, ввечері – підробіток. Він влаштовувався на підміну то сміттярем, то барменом, то посудомийником, то шофером. Діти емігрантів зазвичай працю зневажати не привчені. Потрібні гроші, а з неба не падають чудові пропозиції? Засучуєш рукава і йдеш працювати там, де дають.
А пісні в студентській кав’ярні, які потім згадуватимуть як початок його кар’єри, були лише хобі. Джо мріяв стати зіркою. Ніхто не був готовий платити йому за пісні, він просто виходив із гітарою і співав. Вчився не тільки працювати голосом і зі струнами – переносити репліки із залу, байдужі або занадто цікаві погляди. Це теж було навчанням. Тільки дипломів у студентських кафешках не видавали.
Нічого нового. Він так само виходив у дитинстві танцювати, допомагаючи матері заробляти. Джо відмінно відбивав чечітку зовсім ще малим хлопчиськом. Пізніше він буде зачаровувати нею на своїх концертах. Це занурення в дитинство допомогло Дассену увійти в новий етап життя або образа його охолола, але, повернувшись до Франції, з батьком він помирився. Допомагав йому з фільмами – або батько допомагав йому, даючи заробітки.
Її звали Маріз
Маріз Массьєра. Вона була молода і красива. Він був молодий і красивий. Вона в міні – він у ковбойському костюмчику. Кругом вирували шістдесяті й сексуальна революція. Ніхто з них не мав ілюзій, коли Джо запросив Маріз у заміський будиночок. Він красиво «спокусив» її – розпалив камін, запропонував вина, заспівав кілька пісеньок на гітарі. Вона красиво віддалася, нібито підкорена його талантом. Після вихідних вони збиралися роз’їхатися, задоволені коротким відпочинком. Але все пішло зовсім не так.
Після тижня в обіймах одне одного вони все ж таки повернулися до Парижа. Маріз буквально тягнула туди Джо – щоб він записав платівку. Він не відчував, що готовий – вчитися ще й вчитися… Але здався і записав. Коли платівка вийшла, дехто порадив Дассену більше так не робити. Не його це – спів. І тільки Маріз сказала: ну що ж, ця – перша! Що стало з подальшими платівками, ми знаємо. Згодом його пісні серйозно впливали на економіку Франції. Мова не тільки про концерти і продажі звукозаписів. Варто було Дассену випустити хіт про шоколадну булочку – і злетіли продажі випічки…
З Маріз він одружився.
Ефект для самого Дассена від «Булочки» був такий: у самій Франції після розгону невдалої революції до нього багато хто ставився насторожено, але в Канаді та франкомовних країнах Африки він давав концерт за концертом. Працював у шаленому ритмі. Вони з Маріз збиралися завести дитину. Потрібна була хороша фінансова подушка. Якщо за 1968 рік його почнуть притискати так само, як колись притискали в США Дассена-старшого, діти Джо голодувати не повинні.
1 квітня 1969 року. Він упав просто на сцені. День безглуздих жартів – не всі зрозуміли відразу, що справа серйозна. Але в лікарню доставити вчасно співака встигли. «Серце-то у вас не дуже, знаєте?» – запитав лікар. Джо щось пригадав – серце, так. Через нього не взяли в армію. Але ж він міцний молодий чоловік… Хіба це можливо – перенести інфаркт у його віці?
Коли Джо випустили з лікарні, ніхто не знає чому, але він став одягатися з ніг до голови в біле, закинувши ковбойські джинси і сорочки. Через кілька років, утім, це перестало впадати в очі. Багато хто став носити біле. Спочатку це називалося «як Джо Дассен», а потім просто – «модно».
Дитину вони з Маріз зачинають у 1973, коли Джо знову почувається впевненіше. На початку вагітності Маріз набирається сонця, вітамінів і хороших вражень у подорожі зі своїм коханим Джо. Для майбутнього сімейного відпочинку він будує будиночки на Таїті (втекти від нудної французької зими) і в передмісті Парижа. Але щастю цьому не судилося статися. Маріз народила раніше терміну. Дитина була занадто слабкою, а медицина – далекою від сучасної. Малюк помер через п’ять днів.
Потім вона ніколи не давала про нього інтерв’ю, зате написала книжку: «Дорогий Джо Дассен».
І назавжди закарбувала безліч сентиментальних деталей. Що це вона йому освідчилася. Що на весіллі не було гостей – він боявся когось кликати, хоча потім Марізу і не думав приховувати. Що під час першої зустрічі він був у накладній бороді. Що їй довелося шукати, хто їх познайомить – вважалося, що дівчина першою не підходить, а навмисне привертати його увагу якимись безглуздими вчинками теж не хотілося. Що пропозицію розлучитися, коли померла дитина, зробила теж вона… Вона говорила, що через депресію, в яку вони занурилися. Але багато хто впевнений – через Крістін. Маріз знала, що Джо давно вже їй зраджує. Якщо бути точною – п’ять років.
Крістін з магазину
Дассен розповідатиме про зустріч із Крістін так. Зайшов у Руані в магазин купити фотокамеру і розговорився з гарненькою продавщицею. Історія, щоб перенести дату знайомства і змінити їхні обставини… Крістін усе життя сміялася над цією вигадкою. Вони познайомилися на борту літака – наскільки це можна назвати знайомством. Дассен летів у Куршевель. Неподалік ридала дівчина. Весь політ. Її щойно кинув коханий. Дассен дивився на неї, не відриваючись. На курорті вже вона дивилася на нього – високого, у вовчій шубі. Слово, як то кажуть, за слово…
Крістін була таємною коханкою. Їй він дарував подарунки – а для Маріз будував сімейне гніздо, де вони виховуватимуть дітей. Лише 1978 року Джо і Крістін одружилися. Їхній шлюб був… таким, яким був. Усі знайомі потім позаочі дорікатимуть їй в істеричності, у постійних ревнощах, у скандальності. Але з нею Джо зраджував жінку, від якої збирався завести дітей – як вона могла не думати про це? З ким він зрадить тепер їй? Ким він замінить тепер її?
Як багато дружин зірок, Крістін Дельво – тобто тепер Крістін Дассен – швидко підсіла на алкоголь і дещо важче. Всю вагітність вона приймала подібні заспокійливі. На подив – скоріше, на удачу – син народився здоровим. Джо був у цей момент в іншій країні. Йому повідомили телефоном, і він почав ридати від щастя.
Хлопчика назвали Джонатаном. А через півроку Крістін знову повідомила, що вагітна. Заспокоювалася вона все тим самим, чим і раніше, і характер їхніх стосунків із Джо це не покращувало. Щойно вона народила другого сина, Жюля, Дассен подав на розлучення. І на проживання дітей саме з ним. Суду не довелося довго розглядати цю справу. З одного боку була жінка, яка щільно сидить на різних речовинах. З іншого – батько, який добре заробляє, спокійний, навіть занудний у своїх промовах і манерах. Дітей віддали йому. Багато пізніше Крістін говорила, що це, ймовірно, був найраціональніший крок.
Єдине, чого не передбачив суд – за півроку Дассен помер. Сорок два. Обширний інфаркт. Він полетів на Таїті поправляти здоров’я, з мамою, з обома своїми малюками. Таїті йому дуже подобався – як етнологу. Черговий інфаркт наздогнав Дассена просто в літаку – лікарі відкачали.
Спокій, спокій, спокій. Йому був потрібен спокій. Він сидів у тіні, дивлячись, як усе навколо виблискує від сонця. Спокою вистачало. Увечері Джо пішов у ресторан із друзями. Саме там він і помер. Не те щоб він хвилювався в цей момент про щось або голосно сміявся. Дассен розповідав якусь із безлічі своїх байок – і раптом побілішав і замовк.
І одразу залишилися позаду всі чвари з Крістін, і всі майбутні шкільні черевики, і новорічні подарунки Джонатану і Жюлю. Необхідність кинути концерти – і необхідність записати новий альбом. Мама. Мама була жива. Мама пережила його надовго. А він пішов – куди він там далі пішов. І навіть не залишив після себе особливих історій про бурхливі романи і шалені вечірки, як зірки його покоління. Лише історію про гітару і камін – справжню, і про магазин фототехніки – вигадану.
