На календарі – кінець грудня і тема велосипедів, здавалося б, не повинна когось хвилювати, тривожити чи бентежити. Але вона існує. І не тому, що у Житомирі вже давно постало питання про вирішення проблем велосипедистів на вулицях міста. Упродовж кількох років стає дорожчим проїзд у громадському транспорті, окремою проблемою стає рух приміського транспорту, і все це, у підсумку, впливає на активізацію велосипедного руху. Навіть взимку на вулицях Житомира непоодинокі випадки зустрічі із велосипедистами, які, зазвичай, дістаються до роботи чи їдуть у певних буденних справах. Годі казати, що навіть влітку, коли тривалість світлого дня значно більша, коли на дорозі усі все бачать, велосипедист на вулиці чи на дорозі, асоціюється із особливою проблемою, а якщо точніше – із об’ єктом потенційної небезпеки.
Все це відбувається в умовах активізації у Житомирі розмов та намірів щодо створення сприятливих умов для велосипедистів, щодо популяризації велосипеда, як засобу відпочинку. У Житомирі з такої нагоди вже декілька років поспіль влаштовують веломарафони, до яких долучається дедалі більша кількість людей. Але марафон відбувається за заздалегідь підготовленим сценарієм і проходить згідно узгодженого маршруту. І все це – лише раз чи два на рік. А далі велосипедист залишається наодинці зі своїми проблемами. Із того, що транспортні «реформатори» на чолі із колишнім профільним заступником житомирського мера Дмитром Ткачуком, намалювали на кількох вулицях Житомира полосу для руху велосипедистів, нічого не вийшло. Велосипедисти тієї «полоски» не бачать, а водії так само «не бачать» велосипедистів. Навіть, якщо той їде у спеціальному жилеті чи куртці, що має здатність «світитися» у темряві.
Більше того, водії автомобілів масово скаржаться на те, що велосипедисти не знають правил вуличного руху, а тому часто створюють аварійні ситуації. Це насправді велика проблема, хоча місцева влада вдіяти тут нічого не може – потрібне втручання законодавця.
Загалом сукупність вище згаданих факторів та обставин, у яких відбувається велосипедний рух, зумовлює важливість дієвих заходів щодо його організації, щодо створення чи покращення заходів із безпеки для велосипедистів на дорогах, а також – для уникнення аварій, що трапляються із вини велосипедистів. Щодо статистики таких аварій, то вона вкрай невтішна: як правило, дві третини велосипедистів, які потрапили у дорожно – транспортні пригоди, отримують важкі травми, або ж і гинуть.
Тепер, ще раз – про увагу до проблем велосипедистів. Після кількох років реформаторської імітації транспортний «зам» мера Житомира Дмитро Ткачук із командою своїх помічників, був звільнений із посади. При цьому щоправда ніхто із житомирян, а тим паче – депутатів чи керівників міської влади, не запитав у п.Ткачука, а чому йому не вдалося у Житомирі нічого зробити у питаннях запровадження та популяризації руху велосипедистів?
Адже створення біля приміщень більшості супермаркетів чи установ місця для паркування велосипедів саме по собі аж ніяк не може претендувати на серйозний транспортно – велосипедний «здобуток».
Зате питання про те, що, наприклад, робив упродовж двох років уповноважений із впровадження велосипедного руху у Житомирі, досі залишається без відповіді.
Чому у Житомирі за тривалий час діяльності молодої команди «реформаторів» не вдалося ні облаштувати жодної пішохідної доріжки у жодному із спальних мікрорайонів міста? На ці та інші запитання відповіді комусь таки доведеться давати.
Якщо цього не зробив Дмитро Ткачук, то це має зробити нинішній заступник мера Житомира О.Шевчук. Тим паче, що ситуація у «секторі» велосипедного руху дедалі більше ускладнюється через низку причин. Наприклад, через те, що табір «велосипедистів» активно поповнюють і власники електросамокатів та всіляких «скутеристів».
Зрештою, сам стан технічної придатності велосипедів для руху на «великих» дорогах сьогодні також дуже плачевний: тут спрацьовує старе, як світ правило « аби на чомусь рухатись». Вище ми вже згадували про те, що у приміській «зоні» велосипед нітрохи не поступається своєю популярністю , аніж у місті. Але все це не призводить до небезпеки, аж доки велосипед не з’являється на швидкісній автомагістралі. До речі, туди він взагалі не має права з’являтися за жодних обставин, адже поряд із автомагістраллю зазвичай облаштовується доріжка для пішоходів та велосипедистів. Але у нас – все не так. Тому і трапляються аварії, а велосипедисти , які стають їх учасниками чи жертвами, найчастіше отримують каліцтва, або й взагалі – гинуть.
Те, про що йшлося вище, не є таємницею. Про це знають, як правоохоронці, так і влада. Але знати – це одне, а щось діяти – трохи інше. І поки що у нас « по іншому» все чомусь не виходить. Якщо конкретно – велосипедистам у нас вже багато років просто не щастить!
Сидір Ковпак
