Якщо в старому літописі написано, що гостям «наливали мед» або «наварили медів», не варто уявляти банку липового меду й ложку. Протягом століть словом «мед» називали ще й алкогольний напій. Його пили на бенкетах, весіллях і поминальних трапезах — і від нього цілком реально можна було сп’яніти.
Цікаво, що це давнє значення нікуди повністю не зникло. Словник української мови Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні й сьогодні подає друге значення слова «мед» — легкий хмільний напій, виготовлений із бджолиного меду.
Для Житомирщини ця історія має особливо близький сюжет. У літописній розповіді про помсту княгині Ольги древлянам вона велить приготувати для тризни за князем Ігорем «меди многи». Древляни звезли й зварили багато меду, а далі літопис прямо говорить, що вони напилися.
Йдеться про ту саму древлянську землю, з якою пов’язаний Іскоростень — сучасний Коростень. Про літописний Іскоростень і першу писемну згадку Коростеня «Субота Онлайн» уже розповідала окремо.
Звідки у звичайному меді брався алкоголь
Насправді свіжий зрілий мед сам по собі — зовсім не алкоголь. Навпаки, через величезну концентрацію цукрів і малу кількість доступної води він дуже погано підходить для розмноження більшості мікроорганізмів.
Усе змінюється, коли мед розбавити водою. Середовище стає придатнішим для дріжджів, а ті починають переробляти глюкозу й фруктозу. Під час бродіння утворюються етиловий спирт і вуглекислий газ. Саме на цьому принципі й досі ґрунтується виробництво mead — питного меду.
Тобто ніякого секретного «п’янкого меду» бджоли не виробляли. Алкоголь з’являвся вже після того, як люди перетворювали мед на напій і давали йому перебродити.
І тут є ще одна мовна пастка. «Хмільний мед» не обов’язково означає, що алкоголь у ньому виникав через хміль. Спирт утворюють дріжджі. Хміль, ягоди, трави чи прянощі могли додавати до окремих рецептів уже для смаку, аромату або інших властивостей.
Технології різнилися. Одні меди варили, інші залишали дозрівати значно довше. У староукраїнських документах навіть з’являлися уточнення «питий» або «питний мед», щоб було зрозуміло: йдеться саме про напій, а не про продукт із сот.
Сировини для такого напою на наших землях вистачало. Лісове бджільництво — бортництво — століттями було важливим промислом на Поліссі. Бджіл утримували не лише у звичних нам вуликах: видовбували або використовували дупла просто в деревах. Про те, як на Житомирщині мед добували з бортей у деревах, «Субота Онлайн» писала на прикладі давньої Осічі біля Потіївки.
Мед був цінним товаром, підсолоджувачем і сировиною для напою одночасно. Тому питний мед мав і святкове, і ритуальне значення. Подібні медові напої знали не лише на Русі — вони були поширені в різних частинах давньої та середньовічної Європи.
Куди ж подівся той самий «мед»
Приблизно з XVII століття традиційне медоваріння на українських землях почало поступово втрачати колишні позиції. Причин було кілька: поширювалися міцні дистильовані напої, змінювалося бджільництво, а виробництво якісного питного меду могло бути тривалим і вимагало дорогої сировини.
У XVIII столітті занепад став ще помітнішим. Мед залишився насамперед знайомим нам продуктом бджільництва, а старе значення поступово відійшло у фольклор, історичні тексти та назви на кшталт «питний мед».
Тому знайоме з казок «і я там був, мед-пиво пив» — не просто красива рима. Для людей минулих століть фраза звучала цілком буквально: мед можна було налити в чашу, випити — і відчути його зовсім не дитячу дію.
Хочете читати більше пояснювальних матеріалів про світ, людей, віру, науку та суспільство?
Підписуйтеся на Telegram-канал Субота Онлайн або стежте за нами у Facebook. Обираємо теми, які справді змушують замислитися.
