ПолітикаСуботній екслюзив

Бердичівський підприємець Олександр РЕВЕГА про війну, українську армію та наших героїв

Повномасштабне вторгнення російської армії, розпочате 24 лютого, назавжди змінило світогляд кожного українця. Мільйони людей згуртувалися, аби дати рішучу відсіч ворогу. Про одного з таких людей нам розповіли бердичівські військові та місцеві волонтери. Це підприємець Олександр Ревега.

Маючи нагоду знову відвідати Бердичів, та побачити як змінилося місто під час воєнного стану, домовилися з паном Ревегою про зустріч. Він спочатку відмовлявся, але врешті погодився розповісти про те, чим займається та як допомагає своїй державі у цей нелегкий час.

 

– Доброго дня, Олександре. Для багатьох українців війна по-справжньому розпочалася саме 24 лютого. Але Ви, як я знаю, ще з 2014 року активно допомагаєте Збройним силам України.

 

– Як і більшість людей, які люблять свою країну, свою рідну землю, ми з самого початку допомагаємо українській армії в міру своїх можливостей. Всі пам’ятають, в якому стані були наші Збройні сили у 2014 році, коли почалася російська агресія на сході України. Не було ні справної техніки, ні військової форми чи засобів індивідуального захисту, ні сучасного озброєння. Саме тоді почався розквіт волонтерського руху, рушієм якого стали наші волонтери, а головними спонсорами – підприємці та бізнесмени. Особисто я забезпечував наших військових технікою та продуктами харчування, купував бронежилети й інші речі першої потреби. Систематично надавав підтримку 26 артилерійській бригаді, неодноразово провідував наших бійців на передовій. Чи було страшно? Мабуть, що ні. Там своя, особлива атмосфера бойового братерства, коли ти впевнений, що поряд надійні друзі, готові у будь-який момент прийти на допомогу.

 – Коли розпочалася війна, де Ви були та що відчули? Якими були перші думки?

 

– Так склалося, що 24 лютого я саме перебував за кордоном. Це була запланована щорічна відпустка – такий собі тихий сімейний відпочинок з дружиною. Я навіть гадки не мав, що на нас чекає. Навіть напередодні вторгнення я ще сперечався зі своїми земляками, що ніякої війни не буде, що ми живемо у 21 столітті, і ніхто не дозволить у самому центрі Європи відкрито та цинічно напасти на іншу державу Визнаю, це стало моєю найбільшою помилкою… Дізнавшись про те, що мою державу атакують, я прагнув якнайшвидше потрапити додому. На той час вже не було жодного вцілілого аеропорту, скасовано усі авіасполучення. Навіть українські консульства не могли дати чіткої відповіді, як повернутися в Україну. Але нам з дружиною вдалося долетіти до Варшави, звідти поїздом добратися до кордону і вже потім пішки ми перетнути український кордон. Черга була – кілометрів тридцять, усі намагався чимскоріше виїхати з України. А ми добре розуміли – наше місце тут, в рідному Бердичеві. Поряд зі своїми земляками. Довелося долати близько десяти кілометрів пішки, адже навіть автомобіль, який за нами приїхав, не міг обійти цю довжелезну чергу. Попри це зранку 26 лютого я вже був у Бердичеві, одразу ж включившись у роботу. Я провів зустрічі з головою районної військової адміністрації Людмилою Димидюк та міським головою Сергієм Орлюком на предмет, що робити далі, як боронити місто, і чим я особисто можу допомогти.

– Розкажіть більш детально, як і чим Ви допомагаєте своєму місту, своїй державі у цей важкий воєнний час. Бо інформації про це практично ніде немає.

–  Якби не Ви – навряд чи б взагалі десь відкрито афішував свою діяльність. Не люблю зайвої публічності і не вважаю, що роблю щось особливе. Як будь-який свідомий українець, я просто допомагаю захищати свою державу. Інколи волонтери просять сфотографуватися чи дівчата з військової частини – от їм відмовити не можу, адже вони наші захисники, наша надія та опора. Війна почалася 24 лютого, а вже 27 лютого ми включилися у роботу по допомозі ЗСУ. З того часу підприємство ТОВ «РЕВЕГА» на постійній основі і абсолютно безкоштовно підтримує військових та волонтерів. Підбиваючи підсумки 2022 року хочу наголосити, що надав продукції та фінансової допомоги більш як на 700 000 гривень. І це не рахуючи автомобільної техніки, яка була передана на ЗСУ, а саме: два вантажних автомобілі КРАЗ і КАМАЗ, два мікроавтобуси Volkswagen Transporter T4 та один Mercedes-Benz Sprinter, два пасажирських автобуси ЕТАЛОН, та один легковий автомобіль Renault, загальною вартістю майже 2,5 млн. гривень. Це для мене серйозна сума. Але я переконаний, що підтримка Збройних сил України – мій обов’язок як підприємця та патріота. Станом на сьогодні я співпрацюю абсолютно з усіма волонтерами міста Бердичева. Не буду називати по прізвищах, щоб випадково когось не забути, але це відомі люди не лише у нашому місті, але й по всій території Житомирської області, по всій Україні. Одні беруть на госпіталі, інші возять на передову – кожному, хто звертається, надаю посильну підтримку. Загалом є багато таких речей, про які я не можу розповісти, бо вони становлять військову таємницю. Наприклад, про те що я надав мікроавтобус для випробовування нової зброї, отриманої нашими військовими від закордонних партнерів та допомагав у підвозі боєприпасів на позиції.

 

 – Військові та волонтери, а також у цілому жителі Житомирщини вже побачили, як багато Ви зробили для Збройних сил України. Зараз дуже часто у соціальних мережах можна побачити, як волонтери чи бізнесмени хизуються отриманими відзнаками за свою діяльність. Чи подавали Вас до нагородження?

– Для мене то не є першочерговим чи надважливим. Для нас усіх є головне перемогти, а я не зробив нічого особливого, щоб мене відзначали. Я просто роблю свою роботу та допомагаю нашим хлопцям бити ворога. Справжніми героями є кожен з тих хлопців, які зараз тримають Бахмут, та бабуся в окупації, що труїла орків пиріжками. Ті, хто ризикуючи вданим життям, здавав і продовжує здавати координати ворога нашим військовим. Сьогодні і на фронті, і в тилу, є набагато більше людей, які своїми героїчними діями заслужили, щоб нагородили саме їх.Особисто для мене прикладом справжнього героїзму є мій працівник, водій підприємства ШБУ-35 Нанівський Андрій Станіславович. Коли у березні виникла необхідність забезпечити підвіз боєприпасів на передову, я одразу покликав його до себе, попросивши допомогти. І цей мужній 46-річний чоловік погодився виконати таку нелегку та небезпечну роботу. Тоді ситуація була дуже складна. Колона з боєприпасами у супроводі йшла вночі, без ввімкнених фар, адже за ними полювали дрони та ворожі ДРГ. 11 березня Андрій приїхав до Чернігова, і через щільний артилерійський обстріл усіх підходів до міста ніяк не міг виїхати. Я навіть пропонував йому залишили машину та вибиратися звідти самому. Та водій самостійно прийняв непросте рішення, і 15 березня сам, без супроводу зміг виїхати з міста та добратися до Бердичева, щоб знову допомагати військовим та забезпечувати підвіз боєприпасів. Це був великий ризик, тому для мене Андрій – один з героїв. Саме про таких людей має знати наше місто та область.

– Зараз багато хто виставляє свої фотографії, висвітлюючи буквально кожен свій крок по допомозі ЗСУ. Причому багато хто з українців відкрито називає це непотрібним піаром. Як Ви відноситеся до цього?

 

– Для мене робота кожного є важливою. Хочуть піаритися – хай піаряться. Особисто я не бачу в цьому нічого поганого. Нехай звітують людям, куди пішли зібрані кошти чи отримана гуманітарна допомога з-за кордону, якій військовій частині та чим допомогли. Наприклад, мені особисто ні перед ким звітувати не потрібно: моя благодійна допомога придбана за власний фінансовий ресурс, я ні в кого нічого не прошу. Але розумію, як важко інколи зібрати кошти на той же тепловізор чи автомобіль. Кожен має допомагати, своїй державі, чим вміє. Не можеш служити – вози гуманітарку, працюй волонтером на складах, записуйся у бригади і допомагай розбирати завали у Гостомелі, Бучі, Ірпені. Це теж велика допомога. У цей складний час робота знайдеться усім. Головне, щоб було бажання. Можеш будувати – будуй, а я допоможу матеріалами чи харчовими продуктами.

 

– Ви сказали, що благодійна допомога від Вас надається виключно за власні кошти. Наскільки важко зараз допомагати ЗСУ та утримувати свої підприємства на плаву?

 

– Дійсно, ми допомагаємо, використовуючи виключно власні ресурси. Попри важку ситуацію, ми продовжуємо свою роботу. Ми працюємо, сплачуємо податки й навіть інколи щось заробляємо. Натомість у мене зараз є ряд підприємств, які є абсолютно збитковими. Але всі вони працюють, а трудові колективи отримують стабільну заробітну плату на рівні тієї, яка була до війни, а на деяких і трохи більшу. У мене навіть думки не виникало про їх закриття чи скорочення персоналу: мої люди мають бути впевнені у завтрашньому дні та мати можливість прогодувати свої сім’ї. Поки є така можливість, ми будемо утримувати своїх працівників та забезпечувати їх роботою. Нас не перемогти, Україна буде розвиватися, і перемога буде виключно на наших умовах. Так має бути, адже ми вкотре вибороли це право – бути вільними і незалежними, бути господарями на своїй рідній українській землі.

 

– Ви спілкуєтеся з військовими – Ваші прогнози по тривалості війни та яким Ви бачите шлях її закінчення?

 

– Питання непросте, але навряд чи зараз хтось знає на нього відповідь. Користуючись нагодою, хочу подякувати усім нашим Збройним силам України за їх героїчну боротьбу, за мужність та незламність Подякувати усім українцям за те, що об’єдналися у боротьбі проти окупанта, за патріотизм і віру в перемогу. Я не знаю жодного народу в світі, жодної такої нації, яка б настільки сильно любила свою державу, свою рідну землю. Весь світ побачив, що таке Україна. Він пізнав Україну, як державу. Історію будуть вивчати та розглядати сотні років, але моя думка: ми вже бачимо перемогу українського народу. На початку 2022 року держава була ослаблена, не готова до такого потужного противника Бо не мала достатніх ресурсів та озброєння. І все робилося для того, щоб їх було ще менше. Але наші люди зробили неможливе. Окремо хочу сказати за Президента України Володимира Зеленського. До війни ми могли по-різному відноситися до нього. Були питання по економічним та іншим напрямкам роботи. Я теж свого часу мав повноваження народного депутата України, тому трохи знайомий з політичними та законотворчими процесами. Але те, як тримається Володимир Зеленський під час війни – варте всебічної поваги та захоплення. Українці дійсно ним пишаються. Чого варте тільки його виступ у конгресі США. То було дуже потужно, дуже по-українськи. Президент став ще один об’єднуючим фактором нашого народу. Справжнім Головнокомандуючим, який був так необхідний Україні у цей важкий воєнний час. Ми вперше говоримо на рівних з іншими державами світу. І нас чують, нас підтримують, нам аплодують. Це дійсно досягнення. Тому я всебічно підтримую Володимира Зеленського як світового лідера та головнокомандуючого української армії. На жаль, ми бачимо, як його постійно тягнуть вниз не зовсім чесні соратники, але то вже нехай буде на їх совісті. Особисто я вірю у нашого Президента, вірю в український народ та у наші Збройні сили. Маючи такий потужний тандем, ми просто не можемо програти. Переконаний що 2023 рік стане для нас дійсно переможним роком, роком розквіту та процвітання.

Слідкуйте за нашими новинами в Телеграм-каналі Субота Онлайн

Джерело: Народний тижневик “Субота”

Схожі матеріали

Залишити коментар Facebook