Аудиторії Бердичівської художньої школи ще ніколи не були такими похмурими та сумними. Тут ніколи не лунало стільки гірких сліз… Цей понеділок став одним із найважчих у її стінах – школа прощалася зі своїм засновником, першим директором, талановитим художником і неймовірною людиною, Миколою Сафроновичем Яцюком.
Для багатьох він був просто Сафроновичем – так з теплою усмішкою називали його учні, колеги та друзі. Він не просто навчав мистецтва, а ставав наставником і другом, до якого хотілося приходити на уроки. Адже знайти людину з таким світлим і веселим характером було б непросто, не кажучи вже про його унікальне відчуття світу, яке він майстерно переносив на папір. Усе, що знав і вмів, він щиро передавав учням – простими словами, з гумором і легкою усмішкою.
«Намалюй разів сто – і буде дуже просто», – пригадують його улюблену пораду учні.
10 лютого до художньої школи прийшли колеги, учні, друзі, знайомі – усі, хто хотів віддати останню шану митцю. Аудиторії та хол школи були переповнені людьми, які не могли змиритися з цією втратою.
На прохання рідних прощання провели в одному з класів школи – місці, яке багато років було центром його натхнення. Для багатьох поколінь учнів цей заклад нерозривно пов’язаний із видатною постаттю бердичівського художника.
Відспівування провів настоятель Свято-Преображенського храму Євгеній Шимченко. Він згадав, що Микола Яцюк був не лише художником, а й іконописцем. Усі ікони храму, зокрема остання – Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії – були створені його руками.
«Ікона – це вікно у духовний світ, перед яким людина молиться. Перед тими іконами, які створив Микола Сафронович, молитимуться не лише сьогодні, а й у майбутньому. Його пам’ять житиме у його картинах та іконах», – сказав настоятель.
Колеги поклали до фотографії митця оберемки троянд і гвоздик, перев’язаних чорною стрічкою. Траурна процесія провела Миколу Сафроновича знайомою йому дорогою – вздовж стін кляштору Босих Кармелітів. Здавалося, що не лише люди, а й величні башти старовинної фортеці віддають йому останню шану.
Бердичів не забуде його щирої усмішки, теплого голосу та безцінного внеску в мистецтво. Світла пам’ять.
За матеріалами “Ріо Бердичів”
