Сьогодні в траурній залі Гарнізонного будинку офіцерів у Бердичеві зібралися сотні людей, щоб провести в останню путь Владислава Ковальчука, одного з наймолодших захисників міста, який загинув у бою за свободу України. Владиславу не судилося відзначити свій 23-й день народження, який мав відбутися 9 квітня цього року.
Владислав народився і виріс у Бердичеві, на вулиці Білопільській. Навчався у 10-й школі, де з перших днів проявив себе як енергійний, товариський хлопець. Його друзі та однокласники згадують його як душу компанії, веселого і доброзичливого.
Мрія стати військовим зародилася в юного Владислава ще в дитинстві. Після 7-го класу він вступив до Київського військового ліцею, хоча згодом повернувся до рідної школи. Після закінчення навчання в коледжі він знову повернувся до своєї мети й став курсантом Одеської військової академії, де швидко зарекомендував себе як здібний курсант, отримавши сержантське звання.
Однак повномасштабна війна, розв’язана російським агресором, не дозволила йому завершити навчання. У лютому 2022 року він вступив до лав Збройних сил України, ставши командиром відділення у 150-му окремому розвідувально-ударному батальйоні. Згодом Владислав служив головним сержантом роти вогневої підтримки 4-го окремого штурмового полку «RANGERS», а з жовтня 2024 року – старшим оператором 4-го загону.
На траурній церемонії командир його розвідувального підрозділу згадав Владислава як воїна з позивним «Ахілес», якого обрав серед десятків кандидатів для виконання найнебезпечніших завдань. Разом вони воювали на Харківщині, у Бахмуті, Соледарі та інших гарячих точках.
«Військових я бачив багато, але справжніх Воїнів, як Владислав, – одиниці», – зазначив командир.
Під час служби Владислав виявляв надзвичайну відповідальність і відданість. Одного разу, коли знадобився детальний план тренувань, він за ніч створив усі необхідні конспекти, графіки й таблиці, що вразили навіть командування.
У липні 2024 року Владислав здійснив свою давню мрію – став бійцем Сил Спеціальних Операцій. Побратими ССО також прийшли попрощатися з героєм, накривши його труну символічним сірим стягом із вовком – символом українських спецпризначенців.
Після церемонії в будинку офіцерів траурна процесія розтяглася на всю вулицю Артилеристів, налічуючи близько півсотні автомобілів. На шляху колони учні шкіл та гімназій утворили живий коридор, проводжаючи Владислава до Меморіалу Слави.
На військовому кладовищі під звуки гімну України та військового салюту Владислава Ковальчука поховали на новому меморіальному майданчику. Біля труни зібралися його родина, друзі, побратими й небайдужі містяни.
