У залі Житомирської обласної універсальної наукової бібліотеки ім.Ольжича минулої п’ятниці, 25 листопада, відбувся творчий вечір Михайла Сидоржевського – голови Національної спілки письменників України, поета, публіциста, громадського діяча.
Власне кажучи, приїзд до Житомира голови Національної спілки письменників України сам по собі мав стати подією дуже знаковою і, як для нинішніх часів, справді видатною. Адже, якщо згадати майже столітньої давності визначення письменників, як «інженерів людських душ», то і сьогодні воно не втратило своєї актуальності. Так, сьогодні художня література, як жанр творчості, не така популярна у народі, як це було хоча б півстоліття тому, однак значення і місце літературної творчості від цього не меншає. Отож, якщо б слідувати вище означеній логіці, інтерес до зустрічі із «головним» письменником України у Житомирі мав бути просто шаленим. Адже і поетів та письменників, які офіційно входять до Національної спілки, у Житомирі не менше сотні, і колег самого Михайла Сидоржевського, який розпочинав свій професійний шлях та ставав а дорогу «великої літератури» якраз у нашому місті, також багато. А ще ж, читачі тієї ж наукової бібліотеки, вчителі –філологи, студенти…
Якщо вимірювати можливості актового залу обласної універсальної бібліотеки, то напередодні зустрічі із Михайлом Сидоржевським виникало побоювання: а чи вистачить усім бажаючим місця? На щастя , місця вистачило всім, бо (на жаль)до залу 25 листопада прийшло не більше трьох десятків людей. Безумовно виступ Михайла Сидоржевського був цікавим, багатоплановим, а сам голова Національної спілки письменників України свій виступ побудував із двох умовних частин. Одна із них стосувалася подієвої розповіді про літературно –спілчанське життя – буття, а інша була побудована на читанні уривків із творів самого Михайла Сидоржевського. В основному –це уривки із його публіцистичних творів, есеїстики, де Михайло Сидоржевський має чималі здобутки та літературні заслуги.
Що найбільше запам’яталося із виступу голови спілки? Насамперед, пролунала цікава інформація про роботу над історією Старого Солотвина – рідного села Михайла Сидоржевського у Бердичівському районі. Автор працював над книгою, яка матиме велетенський за нинішніми мірками об’єм, декілька десятиліть. Але сьогодні книжка вже зверстана і готова до друку. Тим самим голова Національної спілки письменників наче подав приклад для своїх колег по перу стосовно почесного «земляцького обов’язку» досліджувати, впорядковувати і писати про історію рідного краю, тієї сторони, де ти народився і виріс.
Щодо роботи Спілки письменників, то тут її нинішній очільник, був менше оптимістичним, бо ситуація в Україні щодо ставлення до літераторів ще задовго до масованої агресії рашистів, була дуже песимістичною, якщо не назвати її, як зовсім тривожну. Річ у тім, що Михайло Сидоржевський, який дві каденції поспіль обирався головою Національної спілки письменників України, мав звітувати про свою роботу на черговому з’їзді письменників України у листопаді 2022-го року. Звісно ж, війна завадила проведенню з’їзду, але певні підсумки восьмирічного керівництва спілчанськими справами Михайло Сидоржевський може чітко зазначити. Найпершим чином, слід зауважити, що Національна спілка письменників України, ледь не єдина серед десятка найбільших творчих спілок всеукраїнського масштабу, має сьогодні дуже сучасний, дієвий і популярний у народі часопис «Українська літературна газета». Редагує її особисто голова спілки і у цьому він має неабиякі заслуги. Адже саме газета, попри поширене у суспільстві уявлення про її жанрову застарілість, все ж таки стала очевидним центром літературного життя України. Більш чіткої інформації про причини легковажного (а по суті зневажливого) ставлення влади до проблем українських літераторів Михайло Сидоржевський не навів, хоча зазначив, що керівництво галузевого міністерства культури ( та чогось там іще) упродовж багатьох років ставиться дуже поверхово і належної участі чи допомоги українські «інженери людських душ» від держави поки що не дочекалися. Така ж само (якщо не гірша) ситуація і у середовищі Верховної Ради України, де свого часу у депутатському середовищі було до десятка українських літераторів. Сьогодні українські парламентарі вже «не пишуть», але ще гірше – вже й не читають.
Дуже цікавим епізодом під час зустрічі із Михайлом Сидоржевським був момент його відповіді на запитання про долю українського націоналізму та головних і найбільших націоналістичних організацій. Річ у тім, що свого часу Михайло Сидоржевський був редактором відомих в Україні ( та й за її межами) шанованих видань «Українське слово» та «Нація і держава» і , звісно, він чудово розуміється на питаннях життєдіяльності громадських організацій та політиків націоналістичного напрямку. Те, що українські націоналісти, які формально брали участь у політичному житті України (найпершим чином – на виборах), отримали упродовж минулого п’ятиріччя низку відчутних поразок, відомо багатьом. Водночас нинішня війна яскраво і чітко продемонструвала, що потенціал націоналістичного руху стократно вибухнув у країні, яка демонструє потужне патріотичне піднесення. І вже після війни цей потенціал потрібно зберегти і гармонійно розвивати у руслі цивілізаційного поступу. Зробити це нелегко, але без цього в Україні –аж ніяк. Приблизно така ж ситуація і у стосунках Національної спілки письменників України та державою. Тут також непочате поле співпраці, оскільки дієва національно – патріотична робота стає для України магістральним напрямком її існування на десятиліття вперед. А література (разом, наприклад, із кіно) у такому «векторі» стратегічних завдань держави має винятково важливе значення.
Ось, власне, чому чиновники багатьох відділів, управлінь та департаментів Житомирської військової адміністрації, всілякі голови депутатських груп та комісій із гуманітарних питань, громадські діячі від «Просвіти», низки громадських структур національно –демократичного «відтінку» мають сьогодні зітхати і жалкувати, що не прийшли та не побували на зустріч із Михайлом Сидоржевським. Очевидно що й обласна спілчанська організація виявилася не на висоті у суто організаційних питаннях та «моментах» підготовки до творчого вечора із головою Національної спілки письменників України. Хоча, якщо відверто та начистоту – усі вище означені проблеми та труднощі у літературному житті нашої країни – явища одного порядку. І тут потрібна важка, але вкрай важлива розмова, аби розпочати давно назрілу «роботу над помилками». Звісно, лише творчим вечором навіть із таким маститим і колоритним у вітчизняному літературному житті функціонером, як Михайло Сидоржевський, не обійтись.
