Зізнаюся, заголовок злегка бреше – досконалий вид дієслова в цій фразі для мене все ще не доречний. Я не навчилася, я продовжую вчитися, бо… одна справа розуміти, і зовсім інша – дійсно відкинути все лушпиння і навчитися правильно розставляти життєві пріоритети.
Голландські діти за останнім звітом UNICEF офіційно визнані найщасливішими у світі (ок, якщо бути точною, звіт говорить про рейтинг “in rich countries”, але навряд чи в менш благополучних країнах справи зі щастям дітей краще, так що пропоную прийняти популістське формулювання “ у світі” за правду).
Істотна частина цього самого щастя пов’язана не тільки з відсутністю “домашки” у молодшій школі чи можливістю грати скільки душі завгодно, але й із загальною здоровою атмосферою в сім’ї, яку задають та підтримують батьки, в першу чергу – мами. То чого ж можна в них повчитися?
Чи не жертвувати, не ускладнювати
Головна ідея тут дуже проста: діти не змінюють життя, вони її доповнюють. Голландські мами не відмовляються від свого особистого життя – вони продовжують працювати, зустрічатися з друзями, знаходять час для своїх інтересів і в цілому роблять все, щоб поява дитини (і двох, і трьох) не перетворила сім’ю в нескінченно страждає і виснажений організм, що розвернувся навколо ревучого “грудка щастя”.
Нам це зрозуміти та прийняти складно. У нашій культурі жінка зобов’язана жертвувати… або кар’єрою заради сім’ї, або заради кар’єри.Ще можна, наприклад, жертвувати своєю молодістю і красою, щоб потім обов’язково повідомити про це немовля, що підросло, і назавжди поселити в ньому почуття провини і обов’язку, які будуть гарантом безбідної старості змучених батьків.
Голландські мами, навпаки, намагаються зробити все, щоб їхнє життя було повним і збалансованим, без жодних жертв. Замість нескінченно виснажливого прибирання – пральна машина, посудомийка, робот-пилосос.
Замість незліченних годинників на кухні – заздалегідь нарізані, замариновані, упаковані по порціях продукти з супермаркету, які перетворюються на повноцінну вечерю всього через 20-30 хвилин. Замість безглуздих кіл з коляскою по скверу – спільна прогулянка у справах або поїздка на велосипеді. Замість брудних пісочниць у дворах – великі і цікаві ігрові майданчики в парках або дитячі кафе, де можна заодно зустрітися з друзями. Замість трьох років декрету – хороший садок, куди приймають малюків вже в 3-4 місяці. І, нарешті, замість “я ж мати”-“ми сім’я”, тому що голландські папи зовсім не вважають роботу по дому або догляд за дітьми якоюсь особливою подією.
Не відчувати почуття провини
Цей пункт безпосередньо пов’язаний із попереднім. Якщо ні сім’я, ні суспільство не потребує жертвоприношень, не навішує на тебе ярлика “погана мати” за те, що ти перестала годувати грудьми або вивела дитину на вулицю без шапки – приводів для самобичування стає набагато менше. Голландське суспільство говорить тобі чітко і ясно: “одягніть кисневу маску спочатку на себе, потім – на дитину”. Нервова, змучена, депресивна мама – це не те, що потрібно дитині для щастя.
Тут поважають твоє особисте життя і не лізуть із непроханими порадами.
Навіть дитячі лікарі завжди намагаються давати рекомендації в дуже делікатній формі (а не в стилі наших педіатрів: “Ви масажик робите? Ні? А треба б…” і головою так кач-кач, мовляв, що ж ти сама-дура не здогадалася)
А все тому що голландці знають: burnout (вигоряння) – це не вигадка і це не тільки про роботу (яку можна і поміняти, якщо вже припекло), але і материнство (яке не скасувати). Для того щоб бути гарною мамою – потрібен емоційний ресурс, видобути який з почуття провини абсолютно неможливо.
Не страждати на речизм
Ви знаєте, що в Амстердамі немає жодного дитячого “молу” а-ля Дитячий світ чи MotherCare? Немає й спеціальних дитячих відділів у ТЦ, де все обвішано рожево-блакитними рюшами, немає жодних японських супер-м’яких підгузків (у кращому випадку -Pampers, а то й взагалі незрозуміло-що під брендом супермаркету), немає гіпоалергенних серветок, екстра-ніжних шамп. , спеціальних “дитячих” рідин для миття посуду (не повірите – навіть косметики Johnson’s baby немає), немає шаленого розмаїття одноразових пелюшок, сосок, ложечок, пляшечок, а дитячі пюре всього 2-3 видів. Як вони мешкають взагалі?
Виявляється все просто.
По-перше, дитині нафіг не потрібні японські підгузки і екстра-ніжні шампуні – вони потрібні мамі, щоб заглушити її почуття провини, що спалює її (Я даю дитині найкраще, я не погана мати!); по-друге, гендерно-забарвлений одяг і рюші дитині теж не потрібні” дітей можна одягати у звичайні зручні футболки, штани, куртки, піжами – все це можна купити у звичайних “дорослих” магазинах (Zara, H&M, C&A і т.д. ) або замовити онлайн; по-третє, для практичних голландців здається повною дурістю витрачати стан на те, з чого дитина виросте через 2-3 місяці – тому тут розвинена культура second-hand і “спільне використання” (наприклад, є т.зв. speelothek’і-ігрові зали, де можна взяти на час будь-які іграшки, як книги в бібліотеці).
Тут працює просте рівняння: Чим менше часу та енергії ми витрачаємо на пошук та купівлю речей! Тим більше часу і енергії у нас залишається на щось дійсно важливе.
Підтримувати природний перебіг речей
Для голландських мам вагітність – не хвороба. Якщо все йде без проблем – вони продовжують їздити на велосипедах (так-так!), займатися спортом і ходити на роботу до останніх тижнів. Вони народжують без анестезії та стимуляторів і вирушають додому з немовлям вже наступного дня – там їх чекатиме медсестра, готова допомогти з облаштуванням нового побуту. Приблизно 30% голландських жінок, в принципі, віддає перевагу домашнім пологам (що для мене, втім, все ще пахне безумством).
Голландським дітям дозволено грати весь вільний час (бо саме через гру дитина пізнає світ) у будь-яку погоду і в будь-якому місці – вдома, на вулиці, в школі, в ресторані. Їм не забороняють бруднитися, мокнути і є пісок. Їх спокійно відводять у садок із соплями та температурою 38, якщо дитина “не виглядає хворою” — так, швидше за все вона заразить там усіх своїх друзів, але голландці знають, що саме так “прокачується” дитячий імунітет, а отже, це корисно.
Голландські лікарі лікують будь-яку дитячу застуду парацетамолом і судинозвужувальними краплями, вони не “прописують” жорстке взуття, як тільки дитина почала ходити і вважають, що “лікувальний масажик” це шарлатанство – замість цього вам порадять хорошого фізіотерапевта, який покаже як навчити або ходити через гру та прості, веселі вправи.
Спочатку прийняти цю патологічну “природність” складно. Хочеться залікувати, закутати, завантажити дитину програмами, що розвиваються. Але якщо зробити глибокий вдих і озирнутися навколо, все стає на свої місця – адже маючи вибір між “природним середовищем” і “парником” будь-хто з нас у здоровому глузді вибере перше.
Приймати дитину такою, якою вона є
Ось тут здається все простіше простого. Адже всі ми любимо своїх дітей, га? Так, любимо. Але любити і приймати – зовсім не одне і те ж. У кожного з нас є завищені та невиправдані очікування про те, якою має вирости наша дитина.Останнім часом, наприклад, у нас стало модно говорити про дитину, як про “головний проект у житті” одночасно підкреслюючи цією фразою і колосальний обсяг зусиль, які мати повинна вкласти у виховання нової людини; і наявність у суспільстві явних метрик, за якими проект можна буде вважати успішним; і зневага до всього іншого, з дитиною не пов’язаною (насамперед, звичайно, до роботи).
Але, вибачте, ні, дитина-не проект, він не повинен виконувати наші KPI, контриб’ютити в щось там або приносити якийсь профіт. Ми підміняємо поняття “турбота” та “виконання цілей”, ми вважаємо за краще навчити, а не показати як вчитися, ми все ще вважаємо що “червоний диплом” та вища освіта гарантує дитині щасливе майбутнє (нехай навіть наш власний диплом приносить нам менше користі ніж туалетна) папір).
Наші завищені очікування виводять і нас, і наших дітей і врешті-решт ми знаходимо себе біля комп’ютера о 2 годині ночі пишучими за дитину якийсь реферат “Про властивості води”, тому що потенційна “трійка за півріччя” не вкладається в нашу картину світу.
Звичайно, безглуздо було б стверджувати, що голландські мами не мають жодних завищених очікувань з приводу їх бездоганно білявих скарбів – звичайно мають. Але вони набагато менше заморочені на досягненнях та оцінках, вони знають, що кожна дитина розвивається у своєму власному темпі і заслуговує на похвалу — no matter what. Вони приймають не тільки своїх, а й чужих дітей такими, якими вони є, і якщо ваша дитина в чомусь “особлива”—ви ніколи не побачите в очах голландської мами страх чи жалість.”Який чудовий!” – Скаже вона і подивиться на вас з найщирішою і доброю посмішкою.
За два роки в Амстердамі я жодного разу не бачила, щоб голландські мами кричали на своїх дітей, щоб вони смикали їх на кожному кроці або прилюдно загрожували якимось покаранням, щоб вони винно вибачалися перед оточуючими за дитячий плач чи витівку. Голландські мами знають, що дитина, з самого свого першого дня, – унікальна особистість, якій потрібно просто допомогти проявити себе, полюбити себе і усвідомити себе в цьому світі.
