20 липня згадують Михайла Черешньовського — скульптора, вояка УПА й автора пам’ятників Лесі Українці

У дитинстві він вирізав із дерева птахів і звірів. Під час війни змінив різець на зброю, став вояком Української повстанської армії, пройшов виснажливий шлях через Центральну Європу, а згодом створив у США та Канаді образ Лесі Українки, перед яким і сьогодні зупиняються тисячі людей.

У ці липневі дні згадують Михайла Черешньовського — українського скульптора-монументаліста, різьбяра, педагога та громадського діяча лемківського походження. У меморіальній книзі, упорядкованій Тамарою Скрипкою, датою його смерті названо 20 липня 1994 року. Водночас Енциклопедія сучасної України та Енциклопедія історії України вказують 21 липня. Тож саме ці дні стали часом пам’яті про митця, чиє життя вмістило мистецтво, підпілля, фронт, табори переміщених осіб та десятиліття праці далеко від Батьківщини.

Черешньовський народився 5 березня 1911 року в селі Стежниця на Лемківщині, яке нині належить до Підкарпатського воєводства Польщі. Він був первістком у родині Матвія та Єви Черешньовських, мав сестер Катерину й Ганну та брата Івана. Батько помер рано, тому всі турботи про дітей і господарство лягли на матір.

Хлопчик, який різьбив птахів, став студентом мистецької школи

Змалку Михайло любив працювати з деревом: мережив ножем орнаменти, вирізав фігурки тварин, птахів і невеликі забавки. Його здібності помітив Осип Копач, секретар адвоката з Балигорода, який допоміг талановитому юнакові розпочати фахове навчання.

Черешньовський опановував церковну різьбу, орнамент і скульптуру в Коломийській мистецько-промисловій школі під керівництвом Володимира Кобринського. Пізніше продовжив освіту у Краківському інституті пластичного мистецтва імені Щепанського.

У Кракові він не обмежувався навчальними майстернями. Молодий скульптор долучився до українського товариства «Зарево», спілкувався з Богданом Лепким, Володимиром Кубійовичем та Іваном Зілінським. У 1939 році став членом Організації українських націоналістів.

Після завершення навчання Черешньовський відкрив у Болехові майстерню народного дерев’яного різьблення. Однією з ранніх робіт митця стало погруддя Тараса Шевченка, створене разом із братом Іваном. У 1942 році нацисти розстріляли Івана, і Михайло згодом вирізьбив його портрет із пам’яті.

Ця втрата стала одним із найболючіших ударів у його житті. Незабаром Черешньовський сам долучився до збройної боротьби. В УПА він мав псевдо «Петро».

Штрафна рота, втеча і виснажливий рейд на Захід

Наприкінці Другої світової війни Черешньовського мобілізували до радянської армії. За біографічним дослідженням Тамари Скрипки, він потрапив до штрафної роти й неодноразово проходив допити як людина, яку радянські спецслужби вважали потенційно неблагонадійною.

Залишатися в армії для колишнього учасника українського підпілля означало постійно чекати арешту. Черешньовський утік і повернувся до УПА. Наприкінці війни у складі повстанської групи пройшов через Словаччину й Чехію до Баварії.

Перехід тривав кілька місяців. До Німеччини він дістався виснаженим і хворим. Мешкав у таборах та українських осередках у Деґґендорфі, Міттенвальді й Мюнхені. Навіть там, серед людей, які втратили дім і не знали, що буде завтра, знову почав різьбити й створювати портрети.

У повоєнний період з’явилися його скульптурні портрети Степана Бандери, Тараса Чупринки — Романа Шухевича, Володимира Винниченка та інших українських діячів. Для митця ці роботи були не просто фіксацією зовнішності.

Він намагався передати характер людини, її силу та внутрішню напругу.

«Я ідеаліст в мистецтві, тому ставив перед собою мету передати в скульптурі таку суть людини, яка б перевищувала уявлення про неї в житті», — говорив Михайло Черешньовський.

У 1951 році він переїхав до Сполучених Штатів і оселився у Нью-Йорку. Майже два десятиліття працював у фірмі «Матта», яка виготовляла та реставрувала коштовні рами для музеїв і приватних колекцій. Робота вимагала високої майстерності, але ім’я різьбяра зазвичай залишалося невідомим замовникам. Для власної творчості лишалися вечори, вихідні та короткі години після роботи.

Як Черешньовський створив Лесю Українку для світу

Найвідомішою частиною спадщини Черешньовського стали пам’ятники Лесі Українці. Поетеса, яка народилася у Звягелі на Житомирщині, завдяки скульптору отримала монументальні образи далеко за межами України.

Працюючи над постаттю поетеси, митець не покладався лише на відомі портрети. Він зустрічався з її молодшою сестрою Ізидорою Косач-Борисовою, розпитував про характер Лесі, вивчав родинний фотоархів і читав її твори. Черешньовський прагнув показати не хворобливу жінку, якою поетесу часто зображували, а сильну мислительку, чия постать ніби рухається вперед.

У 1961 році пам’ятник Лесі Українці роботи Черешньовського відкрили у Клівленді. На урочистості прибули тисячі українців зі США, Канади та Європи. Серед присутніх була Ізидора Косач-Борисова, а промову про місце поетеси у світовій літературі виголосив Євген Маланюк.

Другий визначний монумент встановили 1975 року в Гай-Парку в Торонто. Бронзова Леся Українка стоїть на високому гранітному постаменті. Її постать стримана, але не застигла: голова піднята, плечі розправлені, а довгі складки одягу надають скульптурі внутрішнього руху.

Для української громади за океаном ці пам’ятники були значно більшим, ніж оздоблення міського парку. Вони засвідчували, що українська культура має власних класиків, власну історію і право бути видимою у публічному просторі великих американських та канадських міст.

Черешньовський також створював портрети Тараса Шевченка, Олега Ольжича, Дмитра Донцова, Степана Бандери, Романа Шухевича, Симона Петлюри, релігійні композиції й серію образів Богородиці. Йому належать пам’ятник Героям визвольної боротьби в Елленвіллі та проєкти монументів Тарасові Шевченку й митрополиту Андрею Шептицькому.

Від 1966-го і до останнього року життя Черешньовський очолював Об’єднання мистців-українців в Америці. Він допомагав організовувати виставки, підтримував українських авторів і працював над тим, щоб мистецтво еміграції не загубилося між поколіннями.

У 1979–1980 роках під патронатом Українського музею в Нью-Йорку скульптор навчав підлітків традиційного різьблення. Його учні опановували орнаменти Гуцульщини й Лемківщини — ті самі візерунки, з яких колись починав хлопчик із маленького карпатського села.

Михайло Черешньовський помер у Нью-Йорку й був похований на українському цвинтарі святого Андрія в Саут-Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі. Він так і не повернувся жити на рідну землю, але повернув Україні більше: образи її поетів, воїнів і духовних провідників, створені людиною, яка не відділяла мистецтво від служіння своєму народові.