13 грудня 1963 року пішов із життя український поет, журналіст і громадський діяч Василь Симоненко. Йому було лише 28 років.
Один із найяскравіших представників покоління шістдесятників помер у лікарні, офіційною причиною смерті назвали рак нирок. Водночас сучасники та дослідники неодноразово пов’язували його передчасну смерть з жорстоким побиттям, якого поет зазнав від радянських міліціонерів.
Симоненко належав до тих митців, які відкрито говорили про гідність людини, свободу, любов до України й відповідальність за власний народ. Його поезія була гострою, чесною і безкомпромісною — саме тому вона викликала страх у радянської системи.
Навіть за коротке життя Василь Симоненко встиг залишити твори, що стали знаковими для української літератури. У своїх віршах він говорив про незнищенність українського народу, про історичну пам’ять, про боротьбу і віру в майбутнє. Його слова й сьогодні звучать пророче й болісно актуально.
***
…Не шукав я до тебе
Ні стежки, ні броду,
Бо від тебе узбіччям
Ніколи не брів —
Я для тебе горів,
Український народе,
Тільки, мабуть,
Не дуже яскраво
Горів.
Тільки, мабуть, не міг,
Як болід, спалахнути,
Щоб осяяти думкою
Твій небозвід,
Щоб устать, ніби зірка,
Сіянням окута,
Твоїх подвигів гордих
Й незлічених бід.
Скромна праця моя —
То не пишна окраса,
Але в тому, їй-богу,
Не бачу біди —
Щось у мене було
І від діда Тараса,
І від прадіда —
Сковороди.
Не шукаю до тебе
Ні стежки, ні броду —
Ти у грудях моїх,
У чолі і в руках.
Упаду я зорею,
Мій вічний народе,
На трагічний і довгий
Чумацький твій шлях.
***
Де зараз ви, кати мого народу?
Де велич ваша, сила ваша де?
На ясні зорі і на тихі води
Вже чорна ваша злоба не впаде.
Народ росте, і множиться, і діє
Без ваших нагаїв і палаша.
Під сонцем вічності древніє й молодіє
Його жорстока й лагідна душа.
Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!
Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!
/В. Симоненко/
