Зробив рентген для Лесі Українки: уродженцю Житомирщини Михайлу Косачу — 157

Він народився на Житомирщині й міг залишитися в історії лише як старший брат Лесі Українки. Та Михайло Косач устиг стати фізиком, метеорологом, винахідником, викладачем, письменником, перекладачем, фотографом і збирачем фольклору.

25 липня виповнюється 157 років від дня народження Михайла Петровича Косача. Він з’явився на світ 1869 року в Новограді-Волинському на Житомирщині — нинішньому Звягелі — й став першою дитиною Петра Косача та Олени Пчілки.

У Звягелі народилися троє старших дітей родини — Михайло, Лариса, яку світ знатиме як Лесю Українку, та Ольга. Про родинну атмосферу Косачів і місця, де минули перші роки дітей, Субота Онлайн розповідала у великому матеріалі про Звягель.

Михайло був старший за Лесю лише на півтора року. Вони разом навчалися, читали, перекладали, вигадували ігри й проводили цілі дні на природі. Через цю нерозлучність у родині брата й сестру жартома називали одним ім’ям — «Мішелосіє».

У листі до сестри Михайло писав:

«Чим далі я од тебе, тим більше я за тебе боюся і шкодую тебе, і тобою горжуся…»

Ще підлітками вони переклали українською твори Миколи Гоголя з циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки». Книжка вийшла у Львові 1885 року — в Російській імперії українське друковане слово тоді зазнавало жорстких обмежень.

Михайло писав і власну прозу під псевдонімом Михайло Обачний. Його оповідання друкували журнали «Зоря» та «Житє і слово», а Іван Франко називав молодого автора здібним новелістом. Він також перекладав Генрика Сенкевича, Володимира Короленка та американського письменника Френсіса Брет Гарта.

Фізик, який намагався передбачати погоду

Попри літературне обдарування, своєю головною справою Михайло обрав точні науки. Він навчався на фізико-математичному факультеті Київського університету, а потім продовжив освіту в Юр’євському університеті — нинішньому Тартуському університеті в Естонії.

1895 року Косач здобув тодішній науковий ступінь кандидата фізики. Працював у фізичному кабінеті університету, досліджував електромагнітні та світлові хвилі, цікавився новою на той час технологією рентгенівського випромінювання.

За відомостями музею родини Косачів-Драгоманових, перед поїздкою Лесі Українки на операцію до Берліна брат сконструював апарат, за допомогою якого зробили рентгенівський знімок її ураженої хворобою ноги.

Михайло не обмежувався готовими приладами. На з’їзді природознавців і лікарів він демонстрував власний електричний термограф та проєкт приладу для визначення сили вітру.

У 1896 році молодого вченого запросили на Всеросійську промислову й художню виставку в Нижньому Новгороді. Там він брав участь у будівництві зразкової метеорологічної станції та протягом місяця проводив спостереження.

Від 1901 року Михайло Косач працював приват-доцентом кафедри фізики й метеорології Харківського університету. Одночасно викладав у ветеринарному інституті та школі технічного товариства.

Його особливо захопила ідея створення великої мережі метеорологічних станцій. Проєкт підтримало Харківське земство, і на семи станціях Косач устиг організувати регулярні спостереження. Учений хотів досліджувати не лише температуру та опади, а й рівень ґрунтових вод, рух атмосферної електрики та вплив погоди на врожайність.

У Харкові бракувало сучасного обладнання, але плани Косача були надзвичайно амбітними: він мріяв про розгалужену систему спостережень, яка могла б стати однією з найбільших у Європі.

«Мій життєрадісний геній»

Михайло цікавився фотографією ще тоді, коли вона вимагала складного обладнання, скляних негативів і тривалої роботи з реактивами. У родинних архівах збереглися сотні зроблених ним знімків — Косач фотографував близьких не як застиглих персонажів офіційного портрета, а в домашньому житті.

1893 року він одружився з Олександрою Судовщиковою — майбутньою письменницею, яка друкувалася під чоловічим псевдонімом Грицько Григоренко. Вона називала чоловіка «життєрадісним генієм» і «квітучим та прекрасним, як сонячний промінь».

У подружжя народилася донька Євгенія, яку батько ніжно називав Імочкою. На одному з найтепліших родинних фото бородатий молодий учений тримає на руках немовля — зовсім не схожий на суворого академічного дослідника.

Михайло займався й етнографією. У Колодяжному записував пісні від народних співців, упорядковував тексти й додавав пояснення. Підготовлену ним працю «Кобзарські думи» видали 1905 року, вже після смерті автора, причому його ім’я у книжці не зазначили.

Завершити свої наукові проєкти він не встиг. Восени 1903 року в Харкові Михайло Косач тяжко захворів на дизентерію. 16 жовтня його не стало. Вченому було лише 34 роки.

Михайла поховали на Байковому кладовищі у Києві. Його передчасна смерть стала страшним ударом для всієї родини й особливо для Лесі, яка втратила не просто брата, а найближчого друга свого дитинства.

Його біографія залишає відчуття великої незавершеності. Мережа метеостанцій могла розростися, дослідження — перетворитися на докторську працю, а оповідання — скластися в окремі книжки. Проте навіть за коротке життя Михайло Косач довів, що в родині Косачів талант не обмежувався літературою: наука, українська культура й громадська праця для нього були частинами однієї справи.