У Довбиші на Житомирщині після перевірки психоневрологічного інтернату прибрали хвіртку, яка обмежувала вихід із дев’ятого відділення. Про це журналістці «Суботи» розповів виконувач обов’язків директора закладу Віктор Карпінський. Жителі селища висловлюють занепокоєння щодо безпеки, а місцева влада звернулася до омбудсмана та Житомирської обласної ради з проханням урегулювати ситуацію.
29 квітня 2026 року представники Офісу омбудсмана відвідали Довбиський інтернат і виявили порушення прав підопічних. Раніше Субота Онлайн розповідала про умови проживання та порушення, виявлені під час перевірки інтернату.
Жителі Довбиської громади дуже стурбовані ситуацією, яка склалась навколо місцевого психоневрологічного інтернату. Жителі діляться у соцмережах, що вулицями Довбиша вільно пересуваються підопічні закладу, психічний стан яких викликає у них занепокоєння. Люди ставлять питання про безпеку жителів громади та їхніх близьких. Зокрема у своєму дописі 24 вересня у Facebook-групі «Довбиська громада» житель громади Олександр Нагорний навіть стверджує, що «Ситуація навколо інтернату вийшла з-під контролю».
Ситуація загострилась після того, як комунальну установу “Довбиський психоневрологічний інтернат” Житомирської обласної ради у квітні цього року відвідали представники Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та виявили порушення прав підопічних. Серед інших порушень – обмеження свободи пересування. Тобто якщо раніше хворі у станах загострення хвороби та інших небезпечних станах не могли самі покинути інтернат, то тепер вони вільні ходити де завгодно і коли завгодно.
“Ми зняли грати та замки у 9 відділенні”
Докладніше про ситуацію журналістка “Суботи” поговорила з Віктором Карпінським – в.о. директора КУ “Довбиський психоневрологічний інтернат” Житомирської обласної ради.
– Розкажіть, будь ласка, які хворі живуть в інтернаті і які правила перебування?
– В нашому інтернаті перебувають виключно чоловіки старші 18 років, які мають першу або другу групу інвалідності, які призначені через психічні чи інтелектуальні порушення. Вони тут постійно живуть та лікуються. До 2018 року у нас був будинок-інтернат напівзакритого типу, тому що наше дев’яте відділення відрізнялося від інших тим, що туди по рішенню лікаря ми поміщали хворих, які на даний момент проявляли агресію, тобто несли загрозу іншим підопічним, працівникам і жителям Довбишу. Якщо у кожному корпусі інтернату працювала одна санітарка і один санітар, то у дев’ятому корпусі було два санітара і дві санітарки.
Після 2018 року, в ході реорганізації системи надання психіатричної допомоги 9 відділення вже нічим не відрізняється від інших – ми познімали грати на вікнах та замки на дверях. Але якщо у якогось хворого починалося загострення хвороби, чи він проявляв агресію, ми переводили його у дев’яте відділення, де існували певні обмеження. Ці хворі мали свій окремий закритий двір площею 50 на 30 метрів, де облаштована альтанка та є тапчани, де можна полежати. Вони не були закриті у 4 стінах, і за межі відділення та свого двору могли вийти, але тільки у супроводі опікуна чи медика.
– А тепер?
– У цьому році до нас приїхали представники Уповноваженого з прав людини і зробили зауваження, що хворі дев’ятого відділення самі, без супроводу, не можуть піти за межі відділення: до керівництва, до бібліотеки, крамниці тощо. Тобто ці хворі, як і всі інші, повинні мати право на вільне пересування не тільки по території закладу (вона складає близько 5 гектарів), а і по селищу. Тоді ми просто зняли хвіртку у дворику 9 відділення, і хворі отримали вільний вихід. Тепер всі дієздатні підопічні інтернату, незважаючи на їхній стан, можуть вільно пересуватися куди хочуть.
“Лікар не завжди може передбачати зміни у поведінці хворого”
– Підопічні можуть пересуватись без будь-якого контролю зі сторони медперсоналу?
– Перевіряючі зауважили, що усіх хворих, які бажають вийти із закладу, повинен перевіряти лікар і давати висновок про те, що хвора людина на даний момент не представляє загрози оточуючим. Звісно, що лікарі відмовляються давати такі висновки і брати на себе відповідальність за дії підопічних, адже немає гарантії, що у людини не трапиться на вулиці приступ чи загострення, що людині щось не прийде в голову і не підштовхне до небезпечних дій. Крім того, у нас не суто лікарняний заклад, тому штатного лікаря-психіатра у нас немає. Він працює по договору – періодично приїжджає з Баранівської лікарні та оглядає хворих, коригує лікування. Контроль за пересуванням хворих не належить до його компетенції. А в нашому закладі працює лише сімейний лікар.
– Скільки в інтернаті підопічних?
– Інтернат розрахований на 350 осіб. В даний час у нас перебуває 299 хворих, із них 75 недієздатних. Якщо стан хворого значно погіршується, ми відправляємо до Житомирського обласного медичного спеціалізованого центру (колишня обласна психлікарня), а після лікування вони знову повертаються до інтернату.
Коли хворі, які раніше перебували у 9 відділенні, отримали можливість вільно пересуватись у будь-який час, вони взагалі перестали слухати персонал, і тепер навіть прийняти ліки треба вмовляти. А якщо людина не захоче лікуватися, ми не маємо права її примусити. Мало того, хворі дуже часто повертаються після прогулянок по Довбишу напідпитку. Раніше ми направляли таких у 9 відділення, де були певні обмеження, а тепер ми не можемо їх ніяк обмежити, а вони починають кричати, лаятися, битися.
Глухий кут
– Який вихід?
– В таких випадках нам радять звертатись до поліції. Але випадки агресивної поведінки через випивку у нас трапляються десятки разів на день. Хтось когось побив, хтось зламав меблі, відібрав у когось продукти і так далі. Поліція не буде до нас постійно їздити.
– А у хворих є свої гроші?
– Звісно. Вони отримують 25% із пенсії по інвалідності. Це в середньому 700-800 гривень на місяць.
– А що робити тим, у кого немає родича-опікуна?
– Як правило, опікунами призначають мати, батька, брата чи іншого родича, але якщо судом не призначено опікуна, то опікуном призначається мій заступник. Під його опікунством зараз знаходиться 12 чоловік.
– Яка Ваша думка з приводу ситуації, яка склалася на даний момент?
– Головна проблема в тому, що в законодавстві немає чітких правил щодо утримання дієздатних осіб, які мають психічні захворювання. У положенні про будинок-інтернат сказано, що сюди приймаються люди, які мають першу і другу групу інвалідності та можуть перебувати в цьому закладі лише по особистій заяві. Тобто це має бути його особисте рішення і бажання. А персонал інтернату не має права його примусити щось робити чи не робити, навіть не може примусити приймати ліки, якщо він не хоче. Персонал слідкує, щоб хворі вчасно приймали препарати, але тут багато залежить від самого хворого. В результаті ми впираємось у глухий кут: якщо ми обмежимо комусь із підопічних вільне пересування – ми будемо винні, а якщо підопічний, перебуваючи за межами інтернату, скоїть щось жахливе – ми знову будемо винні, що відпустили його. Замкнуте коло!
– Чи траплялись випадки, коли хворі люди нападали на оточуючих чи скоювали інші злочини?
– Найстрашніший випадок за мій 31-річний стаж роботи стався років 20-25 назад. Хворий, який був дієздатним і мав право виходити за межі інтернату, зарізав санітарку у неї вдома. Він часто приходив додому до санітарки та допомагав їй по господарству. А одного разу прийшов та зарізав. Коли ми його запитали, чому він так вчинив, чоловік відповів, що довгий час ходив до санітарки, а останнім часом до неї почав приходити інший хворий. Це викликало ревнощі, і він убив її. Суд постановив відправити цього хворого у закрите відділення профільного медзакладу у Дніпрі на 7 років.
Що говорять жителі Довбиша?
– Ми всі шоковані, – говорить молода мама, яка представилась Наташею. – Недарма раніше обмежували пересування тих хворих, які переживають загострення хвороби, адже вони непередбачувані. Тепер ми всі боїмося за себе і за дітей.
– Ми проти того, щоб хворі люди, які раніше знаходились у 9 відділенні, ходили по селищу, – говорить продавчиня магазину Наталія. – Раніше і зараз ми часто бачимо на вулицях підопічних інтернату і навіть вже впізнаємо їх, але вони безвинні, тихі, нікому поганого не роблять. Проте останнім часом з’явились нові обличчя хворих, які, на нашу думку, можуть бути небезпечними. Буває, приходить хворий у крамницю, стане у кутку, стоїть, щось розглядає і дивиться на нас скляними недобрими очима. Іноді просить телефон, щоб подзвонити, але ми не даємо. Що у людини в голові – невідомо. Дуже часто хворі купують горілку. Ми кажемо їм, що горілка та ліки несумісні, а вони не звертають на це уваги. Добре, що в нашій крамниці багато продавчинь і є чоловіки, а в інших лише одна продавчиня, хіба вона сама впорається? Ніколи не знаєш, що хворий може зробити в наступну хвилину. Років десять назад один з них каменем проломив голову жителю Довбиша. Постраждалого ледве врятували і дуже довго лікували. Тому ми проти того, щоб хворі люди, які мають перебувати у 9 відділенні, ходили самі по селищу.
Ще одна жіночка на ім’я Ірина розповіла, що живе у приватному будинку сама, її сусідки теж одинокі жінки, і якщо навідається людина із інтернату і буде вести себе агресивно, ніхто не захистить. Тому вона зачиняє двері і постійно відчуває тривогу і душевний дискомфорт. Жіночка каже, що колись працювала в інтернаті і знає, що у 9 відділенні бувають буйні хворі, яких взагалі випускати не можна.
“Підопічні мають виходити із закладу у певний час і у супроводі”
Ось що розповіла “Суботі” заступник селищного голови Довбиської сільради Вікторія Ількович:
– Ми отримуємо багато звернень від жителів Довбиша, занепокоєних ситуацією, яка склалася навколо психоневрологічного інтернату. Виконавчий комітет Довбиської селищної ради одразу на них відреагував і направив свої звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитру Лубінцю та до Житомирської обласної ради щодо унормування правил перебування підопічних у інтернаті.
– Це заклад відкритого типу, – продовжує Вікторія Леонідівна, – і ніхто не має права утримувати дієздатних підопічних як злочинців, але підопічні – хворі люди, у яких може бути загострення хвороби та інші стани, які мають постійно контролювати спеціалісти. Тому виходити із закладу вони мають тільки у певний час, який затверджений розпорядком інтернату, і у супроводі опікуна чи медика. А зараз вони йдуть із закладу будь-коли, з сьомої ранку до дев’ятої вечора, і ходять там, де захочуть, тому жителі переживають за себе і своїх дітей, адже не всі батьки мають можливість самі заводити і забирати дітей зі школи та різних гуртків.
Ситуація дійсно не проста, і потребує негайного вирішення. Не можна захищати одну категорію людей за рахунок підвищення загрози для інших. Треба шукати оптимальне рішення.
Важливі новини та пояснення — поруч із вами.
Підписуйтеся на «Субота Онлайн» у Telegram або Facebook.
Джерело: Народний тижневик “Субота”
Автор: Сніжана Смирнова
