Коли навесні на Житомирському Поліссі зацвітає рододендрон жовтий, окремі ділянки лісу буквально стають золотими. Кущі ростуть густо, займають великі площі — і легко повірити, що цій рослині тут нічого не загрожує.
Та цифри, зібрані науковцями протягом десятиліть, показують значно складнішу картину. Два окремі дослідження рододендрона жовтого, або азалії понтійської, на Житомирському Поліссі дозволяють побачити те, чого не видно під час весняного цвітіння: після суцільної рубки відносно щільні зарості можуть відновлюватися близько 40 років, а на частині ділянок рослина так і не повертається.
Йдеться не про маловідому квітку з кількох лісових галявин. Автори одного з досліджень оцінюють площу поширення рододендрона жовтого на Житомирському Поліссі приблизно у 62 тисячі гектарів. Угруповання за його участю внесені до Зеленої книги України, а сам вид належить до рослин, для збереження яких Україна виконує вимоги Бернської конвенції.
Але найцікавіше відкривається, якщо зіставити дві наукові роботи, присвячені різним умовам зростання цієї рослини.
Субота Онлайн звела дані двох досліджень і перерахувала зміну площ. У першому випадку за 1978–2018 роки площа лісів із підліском рододендрона жовтого скоротилася з 798 до 527,2 гектара — приблизно на 33,9%. В іншому типі лісорослинних умов за ті самі 40 років — із 926 до 423,8 гектара, тобто приблизно на 54,2%.
| Дані Лугинського лісництва | 1978 рік | 2018 рік | Зміна |
|---|---|---|---|
| Вологий субір | 798 га | 527,2 га | −33,9% |
| Вологий сугрудок | 926 га | 423,8 га | −54,2% |
40 років — лише до відносно щільних заростей
Ще сильніше за гектари звучить час. В одному з досліджень науковці простежували, як рододендрон поводиться у лісових культурах різного віку після суцільних рубок.
У перший рік його проективне покриття становило лише 10–15%. Через 2–4 роки — 17–20%. У насадженнях віком 8–16 років показник зростав приблизно до 20–30%. І лише у віці близько 40 років формувався відносно зімкнений підлісок.
Навіть це ще не фінальна точка. У насадженнях віком 60–65 років покриття рододендрона сягало 65–85%, а рослинне угруповання вже було зовні майже не відрізнити від старого материнського лісу.
Інше дослідження в іншому типі лісу дало дуже схожу картину: приблизно у 41-річних насадженнях рододендрон займав близько 45% площі, у 58-річних — 60–70%, а у 66-річних — 80–90%.
Для людини це можна перекласти дуже просто: ліс вирубують за кілька днів, а характерний для Полісся щільний жовтий підлісок повертається в масштабі людського покоління.
А на деяких ділянках азалія не повернулася
Ще одна цифра в обох роботах майже збігається. У першому дослідженні після суцільних рубок рододендрон не відновився приблизно на 15% обстежених ділянок. У другому — на 17%.
Причини не зводяться до самої рубки. Автори першої роботи називають цілий комплекс чинників: від особливостей ведення лісового господарства та обліку таких лісів до випадків, коли рослина після рубок справді не відновлюється. Серед можливих факторів вони також згадують потепління і зростання посушливості клімату в регіоні після 2000 року.
У другому дослідженні особливо помітною проблемою виявилася надмірна густота молодих насаджень. Береза, осика та інші дерева можуть створювати настільки щільну крону, що рододендрону бракує світла. Автори пов’язують частину невдалого відновлення також із запізнілими або недостатніми рубками догляду в молодих лісах.
У цьому й парадокс поліської азалії. Дорослі кущі здатні утворювати майже суцільний двометровий підлісок, а після порушення лісу рослині можуть знадобитися десятиліття, щоб знову сформувати знайомі жителям Полісся зарості.
Тому яскраве травневе цвітіння показує лише те, що є в лісі зараз. Довгі ряди даних за 1978–2018 роки показують інше — наскільки повільно цей природний пейзаж формується і як легко кілька десятиліть його історії вміщуються між двома лісовпорядкуваннями.
Хочете читати більше корисних матеріалів про життя, здоров’я, побут і суспільство?
Читайте більше на Telegram-каналі Субота Онлайн та на сторінці у Facebook.
