Перший фільм за мотивами українського Різдва — «Вечори на хуторі біля Диканьки» — був знятий режисером Олександром Роу у 1961 році.
Однак первісно сценарій мав іншу назву — «Ніч перед Різдвом», за однойменною повістю Миколи Гоголя.
Радянські чиновники категорично виступили проти того, щоб у назві фільму з’являлося релігійне свято, традиційне для українців. Вони наполягли, щоб слово «Різдво» з назви було прибране.
Олександр Роу запропонував компромісний варіант — «Вечори на хуторі біля Диканьки», за назвою першої збірки повістей Гоголя, виданої у 1831 році. Саме цю назву й затвердили.
Втім, режисер усе ж обхитрив радянську владу. Заборонене слово «Різдво» з’являється у фільмі в титрах: там перегортаються сторінки книги Гоголя і камера зупиняється на назві повісті «Ніч перед Різдвом».
Попри десятиліття радянського терору, саме цей фільм став першим у радянському кіно, де відкрито згадувалися й відтворювалися українські різдвяні та народні традиції — всупереч заборонам і спробам їх стерти. Саме на цих різдвяних образах виросли кілька поколінь українців.
Спецефекти без комп’ютерів
Спецефекти фільму похвалив навіть Стівен Спілберг. Коли він дізнався, що сцени з летючим Вакулою на спині Чорта, а також вареники, які самі летять до рота і крутяться у мисці зі сметаною, були створені у 1961 році, коли не існувало ні комп’ютерної графіки, ні голлівудської техніки в радянському кіно, він висловив щире захоплення.
У знаменитій сцені з поїданням вареників кінопацюк їх не ковтав, а навпаки — випльовував. Після цього процес просто перемотували назад.
Таким самим методом знімали й стрибки Чорта: циркач-дублер насправді стрибав задом наперед з великої висоти.
За сюжетом у фільмі літає і Солоха, яка краде з неба зорі й складає їх собі в сумку. Насправді зорі в кадрі — це звичайні ялинкові іграшки, підвішені на чорних нитках. У кадрах навіть помітно, як Хитяєва-Солоха з видимим зусиллям зриває зорі разом із нитками.
Де знімали фільм
Зйомки фільму планували взимку у справжньому селі Диканька на Полтавщині. Але зима підвела: на Полтавщині майже не випало снігу, а штучний був би надто дорогим.
Тому знімали у березні — на Кольському півострові.
На «13-му кілометрі» під Кіровськом збудували картонне село: більшість хатин у кадрах були лише картонними фасадами, хоча глядачі цього навіть не підозрювали.
Долі акторів
На роль коваля Вакули обрали студента Київського театрального інституту Юрія Таврова. Після цієї ролі він грав дуже мало, працював будівельником в Одесі, осліп на одне око, почав випивати. Точну дату його смерті та місце поховання не знають навіть колеги.
Роль Солохи без жодних проб затвердили знаменитій Людмилі Хитяєвій, якій у той час ледь виповнилося 30 років.
Щоб створити «апетитний» образ, їй одягали кілька спідниць одразу. Щоб виглядати старшою, акторка нахиляла голову — так з’являлося друге підборіддя.
Перед початком зйомок Хитяєва впала «на рівному місці» й зламала носа. Гримери та медики усіма можливими способами знімали набряк і синці.
Роль Чорта виконав Георгій Мілляр. На відміну від більшості знімальної групи, він був віруючим. Щоразу, перевдягаючись у Чорта, Мілляр хрестився і читав молитву, просячи пробачення за своє «хуліганство».
Дві прем’єри
Прем’єра картини відбулася двічі.
Перша — у грудні 1961 року в Кіровську, де проходили всі натурні зйомки. Церемонію перетворили майже на коляду: перед показом по фойє Будинку культури бігали чорти й перебираниці, що дуже обурило партноменклатуру.
Друга прем’єра відбулася 8 січня 1962 року.
Запустити фільм рівно в день Різдва радянська влада не дозволила.
