28 серпня 1959 року в Нью-Йорку помер 59-річний Рафаель Лемкін — юрист, який дав світові слово «геноцид». На той час Генеральна Асамблея ООН уже ухвалила Конвенцію про запобігання злочину геноциду, за яку він боровся роками. Але сам Лемкін закінчив життя в бідності.
Меморіальний музей Голокосту США пише, що під час Голокосту Лемкін втратив 49 членів своєї родини, серед них батьків. Після війни він майже всю енергію віддав боротьбі за те, щоб знищення цілих народів стало окремим злочином у міжнародному праві.
Слово «геноцид» він надрукував у книзі 1944 року
Юридичну освіту Лемкін здобував у Польщі, а докторський ступінь із права завершив у тодішньому Львові. Після нападу Німеччини на Польщу він утік з Європи й зрештою опинився у США. У 1944 році в книзі Axis Rule in Occupied Europe Лемкін уперше використав у друці нове слово — genocide.
Він склав його з грецького genos — рід, плем’я — та латинського cide — убивство. Лемкін описував не лише фізичне вбивство людей, а скоординоване руйнування основ життя національної чи етнічної групи.
Після війни слово потрапило до обвинувальних матеріалів Нюрнберзького процесу. А 9 грудня 1948 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила Конвенцію про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Результат голосування був рідкісно одностайним: 56 держав — за, жодної проти і жодного утримання.
Лемкін продовжував переконувати держави ратифікувати Конвенцію. Архів Нобелівської премії нині містить десять номінацій Рафаеля Лемкіна на Нобелівську премію миру — у 1950, 1951, 1955, 1956, 1958 та 1959 роках.
У Нью-Йорку Лемкін говорив про геноцид українців
Для України особливо важливий виступ Лемкіна 20 вересня 1953 року. Того дня українці провели маніфестацію в центрі Нью-Йорка, а потім зібралися у Мангеттен-Центрі. Серед запрошених був і автор терміна «геноцид».
Як повідомляє Національний музей Голодомору-геноциду, Лемкін говорив про радянський геноцид українців. Повний текст доповіді він за життя так і не опублікував. Машинопис зберігся у Нью-Йоркській публічній бібліотеці, став доступним у 1982 році, а в широкий науковий обіг увійшов уже на початку XXI століття.
Лемкін розглядав злочин проти українців ширше за Голодомор 1932–1933 років. У його аналізі було чотири напрями удару: знищення української інтелігенції, наступ на національні церкви, винищення селянства голодом і зміна складу населення через переселення. Сам Голодомор він називав класичним прикладом радянського геноциду.
За юридичними формулюваннями стояли долі конкретних людей. На Житомирщині збереглися спогади Любові Ярош із Ходоркова, яка пережила Голодомор дванадцятирічною дівчинкою. Вона розповідала, що родина їла кропиву, липове листя і коржі з картоплі та листя, а від голоду померли її брат, сестра та інші родичі.
У Росії працю про Україну записали в «екстремістські»
Історія праці Лемкіна отримала продовження вже через багато років після його смерті. У 2009 році в Києві вийшла книжка «Рафаель Лемкін: радянський геноцид в Україні» — текст було подано 28 мовами.
20 листопада 2015 року це друковане видання потрапило до російського Федерального списку екстремістських матеріалів під номером 3151. У чинній базі Міністерства юстиції РФ зазначено, що підставою стало рішення Міщанського районного суду Москви від 20 травня 2015 року.
Російський список містить саме київське друковане видання 2009 року, а не формулювання про визнання самого Лемкіна «екстремістом».
Рафаель Лемкін помер від серцевого нападу в офісі нью-йоркської PR-компанії. У пізнішій публікації European Journal of International Law зазначено, що на похорон прийшли лише семеро родичів і близьких друзів. Інші біографічні дослідження вказують, що ця цифра згодом оспорювалася одним із його знайомих.
24 вересня 1959 року Шостий комітет Генеральної Асамблеї ООН окремо вшанував пам’ять Лемкіна. Представник Перу заявив, що юрист значною мірою був відповідальним за підготовку Конвенції про геноцид. Члени комітету вшанували його хвилиною мовчання.
Важливі новини та історії пам’яті — поруч із вами.
Читайте більше на Telegram-каналі Субота Онлайн та на сторінці у Facebook.
