36-річний український захисник із Олевської громади, що на Житомирщині, Сергій Тимощук, який 22 місяці перебував у російському полоні, повернувся додому. Його звільнили наприкінці 2024 року за програмою обміну військовополоненими між Україною та Росією. Після завершення реабілітації боєць ЗСУ зустрівся з родиною.
Суспільному військовослужбовець розповів, що із нетерпінням чекав на момент, коли обійме рідних.
“Я нарешті повернувся додому. І це був, мабуть, найщасливіший день у моєму житті. Адже після стількох місяців розлуки я знову побачив дружину Ірину, донечку Вікторію, сина Анатолія та маму. Це були неймовірні емоції щастя. Перебуваючи у нестерпних умовах, через сотні кілометрів від дому я відчував, як вони на мене чекають, як мене люблять і як вірять, що я повернуся”, — сказав Сергій Тимощук.
Про час, коли був бранцем у російській неволі, боєць ЗСУ згадує неохоче. Каже, що про те пекло, тривалістю майже 2 роки, волів би забути. Але це не просто.
За словами військового, у російський полон він потрапив з однієї із вогневих позицій на Донецькому напрямку неподалік села Велика Новосілка.
“Я тоді служив у першій танковій бригаді. До того декілька місяців був оператором БпЛА. На початку березня 2023 року ми стояли фактично у “гарячій точці” на самій лінії фронту. Обстріли російського війська були регулярними, по декілька десятків разів на добу. Тож, часто доводилося ходити в окопи та відбивати російські наступи. Бої були дуже запеклими. В одному із них за 60 метрів до межі зіткнення у бліндажі мене та ще п’ятьох моїх побратимів і взяли у полон. Це було 5 березня”, — пригадав події дворічної давнини Сергій Тимощук.
Воїн розповів, що українських військовополонених тоді відвезли до комендатури у Волноваху. Там, каже, допитували, принижували та безперестанно били.
“Я такої жорстокості і ненависті до людей до того часу з роду-віку не бачив і не відчував. З нами поводилися так, як, мабуть, із тваринами не поводяться. Було нестерпно. Російські військові все знімали на відео і кидали в інтернет. Щоправда, завдяки відео в YouTube на одному із кадрів мене впізнала моя дружина”, — сказав військовослужбовець.
Також Сергій пригадав, що дозволили подзвонити додому. Він зателефонував дружині та за секунду повідомив, що у полоні. Але аж до офіційного підтвердження командира військової частини, в якій служив, 5 місяців вважався зниклим безвісти. Бо далі зв’язку ані з цивільними, ані із військовими на підконтрольній Україні території не було.
А далі, каже звільнений із полону український військовослужбовець, була колонія строгого режиму у Горлівці.
“Тут для нас було справжнє пекло. У кожного із нас був власний його відлік. Для мене — це рік і декілька місяців перебування у холодних, сирих і наскрізь просякнутих грибком бараках. Нас сюди кинули разом із російськими “зеками” та іншими ув’язненими за жорстокі злочини. Форму у нас відібрали і натомість видали страшні чорні роби. Тримали напівголодними, а їжа, яку давали, була несвіжою та несмачною. За короткий час я втратив у вазі більше 30 кілограмів. Щоразу, коли нас, зв’язаних, вели у так звану “їдальню”, — дорогою сильно били. Як правило, шикувався цілий загін російського спецназу, осіб так 200, і товкли нас куди бачили — кийками, електрошокерами, обрізами від зброї, металічними предметами і ногами. Ніхто нічого не пояснював. Мабуть, просто за те, що ми захищали рідну землю. Здавалося, що кожний із тих спецназівців вправляється, як може, та випробовує власну жорстокість та силу”, — пригадав Сергій Тимощук.
Після Горлівки, каже військовий, ще була тюрма у місті Торез, теж на окупованій Донеччині. Тут він був пів року. А потім дізнався, що потрапив під програму обміну між українськими та російськими військовополоненими. І 30 грудня 2024 року у числі 187 військових і двох цивільних повернувся в Україну.
“Я знаю, що для мого повернення багато зусиль доклали. І представники влади, і правозахисники, і омбудсмени різних рівнів, і моя дружина, яка всі ці місяці зверталася в усі інстанції, аби я потрапив у списки обміну між полоненими. І це має вселяти надію для інших. А також віру в те, що полон може закінчуватися”, — розповів український військовослужбовець із Олевської громади Сергій Тимощук, який 22 місяці поспіль був у російській неволі.
