6 липня в Житомирі відбудеться творча зустріч із українською блогеркою та письменницею Майєю Тульчинською.
Ви відвідаєте із презентацією книги Житомир — про що книга, для кого і кому буде передусім цікавою.
Це книжка для жінок будь-якого віку, мабуть, від 18 і далі. І, можливо, для чоловіків, які наважаться її прочитати, якщо захочуть більше розуміти про жінок.
Чому ви вживаєте слово “наважаться”? А це буде непросте для чоловіків читання?
Так, боюся, що для чоловіків місцями це буде просто нестерпно. І вони почують багато такого, що вони, навіть, якщо здогадувалися, то не хотіли в це вірити.
Які теми ви піднімаєте в книзі? Наскільки я знаю, вона написана з великою долею гумору, в ній ви говорите і смієтеся, в тому числі, і над серйозними речами.
В принципі, всі теми, про які там йдеться, це такий сміх крізь сльози. Щоб не плакати, я сміялася. Це наша національна ідея, особливо українських жінок. Ну і приблизно з такою ідеєю написана ця книга. Там обговорюються теми доволі місцями неприємні, місцями, навіть жахливі, наприклад, сімейне насильство. І про це не можна смішно писати. Це одна глава в цій книзі, яка так і називається “Несмішна глава”. А всі решти написані більш-менш іронічно і з гумором, але вони теж про серйозні речі. Про нерівність, про те, які до жінок абсолютно нереалістичні висуваються вимоги. Про те, що ти як би не намагалася, ніколи не будеш достатньо хорошою, на тебе весь час навішуються нові і нові вимоги і умови, які ти маєш виконати. А також про абсолютно такі приземлені речі, як місячні, незаплановані вагітності, забуті труси. І такі інші побутові чи, навіть, десь інтимні речі, про секс, до речі, теж.
Але насправді з цього складається жіноче життя на дуже-дуже великий відсоток. Навіть коли ми працюємо, маємо високу посаду, відповідальність на роботі. Все одно оцю всю частину жіночого життя ніхто не скасовує — вона існує. І ми маємо якось поєднати свою робочу, професійну діяльність з оцим усім жіночим. Ну і от як це все поєднати, власне, про це і книжка.
І наскільки розумію, однією з таких важливих тем книги є мізогінія. Це про зневажливе ставлення до жінок і з боку чоловіків, так і з боку самих жінок. Настільки такі теми близькі вам, чи у вашому житті присутні прояви сексизму, мізогінії?
Ви знаєте, я думаю, що українська жінка, яка скаже, що вона ніколи в житті не стикалася з мізогінією і сексизмом, вона або лукавить свідомо, або вона просто настільки звикла до цього, що навіть не розуміє, що це насправді сексизм і що насправді її принижують. У нас багато людей просто звикли до того, що жінка це ніби не зовсім людина, така людина другого сорту. Ну що від неї очікувати? Ну баба, ну що з неї візьмеш? Ну хіба баба може водити нормальну машину? Чого від неї очікувати? Ну хіба баба може бути директором? Ну і так далі. Ми настільки до цього звикли, що ми іноді навіть самі не помічаємо, наскільки це насправді несправедливо і абсолютно безпідставно. Тому що жінки мають всі ті самі права, і всі ті самі здібності, і точно такі самі мізки і все, на що здібні чоловіки. Особливо те, що стосується роботи головою, а не м’язами.
З точки зору м’язів і фізичної активності, так, в середньому, здебільшого, чоловіки мають більші здібності. Хоча і це не для всіх так. Є жінки значно сильніші за пересічних чоловіків. Але те, що стосується роботи головою, абсолютно жінки нічим не поступаються. Але вони все життя стикаються з тим, що їм треба доводити, що вони нічим не поступаються, що їм не хочуть вірити на слово, що їм ставлять якісь перепони.
Спочатку ти сильно молода, і тебе не хочуть брати на роботу, бо ти підеш в декрет. Потім ти йдеш в декрет, і це теж тобі створює певні проблеми в кар’єрі і в роботі. А потім, коли ти вже повирощувала всіх дітей, і хочеш знов працювати, і тобі ще можливо нема 40 і до пенсії як до стелі, а тобі кажуть, що ви вже стара, ви не підходите на цю позицію і взагалі ви ж не працювали останні 5-10 років. Ну все, ви втратили досвід, ви вже нам не потрібні. Кожна жінка так чи інакше в житті з цим стикалася.
Ви згадали про несправедливість, але напевно тут і десь ще про певні наслідки стереотипів. Наприклад, в підлітковому віці багато дівчаток відсторонюється від дівчат і прагнуть спілкуватися більше з хлопцями. Тому що дівчата, можливо, не такі, як потрібно. Але ж ми бачимо сьогодні багато прикладів, коли, наприклад, жінки в армії, навіть і на керівних посадах — багато щось змінюється, як доводить статистика. Чи ви їздите, презентуєте книгу, говорите на цю тематику із жінками в різних регіонах?
Я не можу говорити статистично, якою є ситуація. Тому що на мої презентації приходить певна вибірка жінок з вже певним ставленням до цього. Це дуже прогресивні, такі обізнані, розумні, інтелігентні жінки. І, можливо, вони не репрезентують картину в цілому. Але я згодна, що дуже багато зрушень. І, зокрема, на фоні війни ми бачимо, як багато жінок приєдналися до Збройних сил, як багато жінок волонтерів, які дуже успішні, дуже багато корисного роблять. Як багато жіночого лідерства. І ці жінки, які стають лідерками, вони ведуть за собою вже якісь ширші верстви — ті, де жінки менш активні, менш сміливі, які не готові настільки встати на лідерську позицію. Але коли вони бачать цей приклад, їх це дуже надихає. І вони тоді більше вірять в свої сили, розуміють, що вони на своєму місці теж можуть бути корисними і успішними.
А щодо того, що дівчата іноді думають, що їм краще дружити з хлопцями, так, є таке. І це теж прояв мізогінії, коли деякі жінки відчувають оцю вразливу жіночу позицію. І думають, якщо я зараз приєднаюся до сильнішого, якщо буду робити вигляд, що я з чоловіками, я буду сильніша і краща. Це дуже програшна позиція. Ти ніколи там не будеш своєю. Ти все одно лишишся жінкою. Тебе все одно не візьмуть чоловіки до своєї компанії повністю. І насправді значно краща, як на мене, стратегія в житті – це сестринство і допомога між жінками. Це дуже багато ресурсу дає. Взагалі жіноче коло підтримки дає максимальний ресурс і натхнення для життя.
Детальніше про ваші зустрічі із жінками в різних містах України. Ви сказали, що це певний зріз суспільства, певна категорія жінок, які скоріше є лідерками і ініціаторками змін у своєму житті, можливо ж у житті оточуючих. Які теми ви обговорюєте? Що найцікавіше почули від вашої читацької аудиторії?
Ви знаєте, це так прикольно. Люди на цих зустрічах починають теж ділитися своїми якимись життєвими історіями, часто смішними. Зокрема, сама назва моєї книжки “Я забула труси” доволі провокативна і смішна. І виявляється, що практично в кожної жінки є в житті якась смішна історія, пов’язана з трусами, які десь забувалися чи губилися, чи вигулькували в несподіваніший момент. І коли вони починають ділитися цими історіями, ми всі разом сміємося. Це дуже-дуже надихає і теж надає сили, бо сміх розраджує душу і надає сили.
З кожної зустрічі я приводжу прямо оберемок таких історій. У мене скоро буде вже на нову книжку. Я дуже сподіваюся, що в Житомирі я теж щось таке почую.
Насамкінець якісь ваші особисті поради, як ви долаєте те, про що ми сьогодні говорили — мізогінію?
Я, знаєте, давним-давно вже не прагну бути ідеальною і пробачаю собі свою неідеальність. Власне, людина, яка називає свою книгу “Я забула труси”, яка може вийти на загал з такою заявою, це, вочевидь, людина, яка не боїться бути смішною і не боїться бути неідеальною. І от я помітила по собі, що як тільки я собі пробачила свою неідеальність і дозволила не прагнути ідеалу, так одразу я стала значно легше і поблажливіше ставитися до інших жінок. Я вже від них так само не вимагаю ідеальності. І це дуже полегшує життя.
За матеріалами suspilne.media
