Серед 265 людей, яких радянські кати розстріляли 3 листопада 1937 року в карельському урочищі Сандармох, був Клим Поліщук — письменник із села Краснопіль на Житомирщині. Того самого дня вбили режисера Леся Курбаса, поета Миколу Зерова, драматурга Миколу Куліша, автора роману «Місто» Валер’яна Підмогильного. Минуло 89 років, але цей день залишається однією з найтрагічніших сторінок української історії.
Вони створювали вистави, які змінювали український театр, писали романи й поезію, перекладали світову класику, навчали студентів. Радянська влада оголосила їх ворогами, відправила до таборів, а згодом прирекла на смерть.
Розстріли в Сандармосі тривали з 27 жовтня до 4 листопада 1937 року. За даними Українського інституту національної пам’яті, за ці дні НКВС знищив 1111 в’язнів Соловецької тюрми особливого призначення. Серед убитих були сотні українців та людей, чиї долі пов’язані з Україною.
Письменник із Житомирщини, який загинув разом із Курбасом і Зеровим
Клим Поліщук народився 25 листопада 1891 року в Краснополі. У молодості жив і працював у Житомирі, захоплювався українським фольклором, писав вірші й прозу.
Його літературний світ був незвичайним. У творах Поліщука перепліталися історичні події, психологічні переживання героїв і містичні мотиви. Серед його відомих книжок — «Червоне марево», «Розп’ята душа», «Гуляйпільський батько».
У 1920-х роках письменник жив у Галичині, а потім переїхав до Харкова. Радянська влада заарештувала його за звинуваченням у причетності до так званої Спілки визволення України. Після засудження він опинився в таборах, зокрема на Соловках.
3 листопада 1937 року його життя обірвалося в Сандармосі. Розгорнуту історію Клима Поліщука, його творчості та зв’язку із Житомирщиною раніше розповідала Субота Онлайн.
Кого Україна втратила 3 листопада 1937 року
У списках страчених цього дня — імена людей, без яких важко уявити українську культуру XX століття.
Лесь Курбас — режисер, засновник театру «Березіль». Він змінював саму мову сцени, шукав нові форми театрального мистецтва й виховав покоління акторів.
Микола Куліш — драматург, автор п’єс «Мина Мазайло», «Народний Малахій» і «Патетична соната». Його творчість була тісно пов’язана з театром Курбаса.
Микола Зеров — поет, перекладач, літературознавець, один із провідних українських неокласиків. Він відкривав українському читачеві античну літературу й вимагав високої художньої майстерності від сучасного письменства.
Валер’ян Підмогильний — письменник, автор роману «Місто», одного з найвідоміших українських урбаністичних романів. Його проза досліджувала людські характери та складні моральні вибори.
Павло Филипович — поет, перекладач і професор, представник українського неокласицизму.
Мирослав Ірчан — письменник, драматург і журналіст, автор прозових та драматичних творів.
Марко Вороний — поет і перекладач, син відомого українського письменника Миколи Вороного.
Того самого дня загинули письменники Григорій Епік і Валер’ян Поліщук, історик Матвій Яворський, політичний і громадський діяч Володимир Чехівський, науковці, освітяни та інші представники української інтелігенції.
Їхні імена стали частиною історії Розстріляного відродження — покоління українських митців 1920–1930-х років, чию творчість нищила сталінська репресивна система.
Із Соловків їх везли до лісу, звідки ніхто не повертався
Сандармох розташований у Карелії, неподалік міста Медвеж’єгорськ. У 1930-х роках НКВС використовував це лісове урочище для таємних страт.
В’язнів перевозили із Соловецької тюрми на материк, а потім доправляли до місця розстрілів. Керував каральною операцією капітан держбезпеки Михайло Матвєєв.
За встановленими істориками обставинами, людей перед стратою зв’язували та перевозили вантажівками. У лісі їх убивали пострілами в голову й ховали у спільних ямах.
Усе відбувалося напередодні двадцятих роковин більшовицького перевороту 1917 року. Радянська влада готувалася до святкувань, а її каральні органи знищували людей, яких оголосили політичними ворогами.
Лише 3 листопада стратили 265 в’язнів. Загалом серед 1111 жертв цієї серії розстрілів було 287 українців та людей, пов’язаних з Україною.
Місце масових поховань знайшли лише через 60 років
Родини страчених десятиліттями жили без правди про останні дні своїх близьких. Радянська влада приховувала місця розстрілів і поховань.
Тільки 1 липня 1997 року дослідники та представники товариства «Меморіал» знайшли поховання в Сандармосі. Серед тих, хто допоміг відкрити правду, були історики Юрій Дмитрієв, Веніамін Іофе та Ірина Фліґе.
У лісі виявили 236 розстрільних ям. З’ясувалося, що протягом сталінського терору 1937–1938 років тут убивали не тільки в’язнів із Соловків, а й жителів Карелії, засланців та в’язнів інших таборів. Загальна кількість жертв сягала тисяч людей.
У 2004 році в Сандармосі встановили український гранітний Козацький хрест із написом «Убієнним синам України». Його спорудили завдяки зусиллям української громади та доброчинців.
На місці, де колись таємно ховали розстріляних, тепер стоїть пам’ятник із посвятою людям, чиї імена радянська влада намагалася викреслити з історії.
Історії, які варто знати й пам’ятати
Підписуйтеся на Суботу Онлайн у Telegram або Facebook.
