Більше ста вимушених переселенців зі сходу та півдня України приїхали до Коростенської громади впродовж двох тижнів. Переважно це жителі Слов’янська, що на Донеччині.
Про це розповів начальник управління соцзахисту Коростенської міської ради Ігор Єсін.
За його словами, людей, які виїхали з регіонів, котрі щодня обстрілюються російськими військами, поселяють у пунктах тимчасового перебування. Там їм надають медичну і психологічну допомогу та забезпечують одягом і засобами гігієни. У пунктах тимчасового перебування люди живуть впродовж тижня, а потім їх розселяють до будинків та квартир жителів громади.
“У нас працюють два пункти компактного розміщення внутрішньо переміщених осіб, – каже Ігор Єсін. – Але це пункти тимчасового перебування. У Коростені в управлінні праці є адреси тих коростенців, які надають згоду щодо прийому та розміщення в їхніх оселях внутрішньо переміщених осіб. Перша партія – евакуаційний автобус, в якому було 40 людей. Потім дещо менше – по 10, 13, 15 людей, а затим знову ж таки 30. Сьогодні очікуємо черговий евакуаційний автобус з 30 переселенцями. Очікуємо прибуття з 16.00 до 18.00 години”.
Марія Крамаренко – жителька села Сидорове Донецької області. Російські військові повністю зруйнували будинок жінки. Каже, коли виїжджала, не взяла з собою нічого.
“Немає нічого в мене, – розповідає Марія Крамаренко. – Ось це халат, два халати і хустка. І я зовсім сліпа. Я б хотіла, щоб у мене була хоч якась коморка. Я була сама, кішка і дочка”.
Олександр Шпак разом із мамою приїхав зі Слов’янська до Коростеня 23 липня. Чоловік розповів, що спочатку не хотів їхати зі свого дому, але коли обстріли почастішали, то вирішив евакуюватися”.
“Евакуювалися, коли будинки поряд почали руйнуватися, коли бомбили нас, – розповідає Олександр Шпак. – І ринок в нас повністю зруйнували. Життя, звісно, дорожче за дім, тому довелося виїжджати. Я взяв свою маму. Так як їй 83 роки, то довелося мені з нею сюди переїхати. Будемо чекати, поки все завершать. Бойові дії пройдуть і ми додому повернемося, якщо буде куди повертатися”.
Людмила Грибовода зі своєї квартири у Слов’янську виїхала 15 липня. Напередодні жінка отримала поранення, і, аби зберегти своє життя, поїхала до Коростеня.
“Ми терпіли до останнього, – каже Людмила Грибовода. – А коли під балконом вибухнуло – я була поранена і вся залита кров’ю. Приїхала швидка допомога і після цього я вже не могла переносити навіть звуку повітряної тривоги. Я кажу сину, що я тепер, як перелякана ворона, всього боюся. А він сказав, що краще бути наляканою вороною, ніж дохлою, і щоб я збиралася і їхала. І я зібралася і поїхала. Син залишився там, бо в мене у квартирі немає ні вікон, ні дверей. Він там щось намагається відремонтувати”.
