Вже 20-й рік поспіль 22 вересня в Україні позначене, як День партизанської слави. Згідно Указу Президента України День партизанської слави був запроваджений як вияв подвигу українського народу у боротьбі за свободу та незалежність у роки Другої світової війни. Упродовж минулих двадцяти років цей день по різному відзначали в Україні.
Бувало, влаштовувались потужні, у масштабах всієї держави урочистості, зібрання біля меморіальних місць за участі керівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Однак упродовж декількох років, із невідомих причин свято, яке ніким в Україні не скасовувалося, з невідомих причин органами влади ігнорується.
Повним ігноруванням Дня партизанської слави відзначене і 22 вересня 2021 року. Біля памятника, що розташований у обласному центрі біля ЗОШ №17, жодних урочистостей з приводу вшанування подвигу житомирян, що брали участь у русі опору нацистському окупаційному режиму у часи Другої світової війни, владою міста Житомира, так само, як і влади Житомирщини загалом.
Натомість біля памятника партизанам та підпільникам зібралися представники громадських організацій так званого «лівого» спрямування, які провели нечислений мітинг із промовами про «великий подвиг радянського народу», про «недопущення переписування історії».
Таким чином, дата 22 вересня , як День партизанської слави, у Житомирі вкотре залишився на обочині суспільної уваги. В обстановці незрозумілого пофігізму, у ситуації незрозумілої за змістом так званої «політики памяті». НЕ підлягає жодному сумніву, що партизанський рух в Україні у часи Другої світової війни є загальновизнаним фактом і явищем історичного характеру. Очевидно саме тому українська влада не може скасувати встановлений Указом Президента України День партизанської слави. Але ігнорувати свято – може! І успішно це робить! Влада мовчить, громадськість –дезорієнтована і така ситуація викликає дуже багато запитань. Адже логіка ситуації вимагає визначитись: або ж ми відзначаємо День партизанської слави у визначений спосіб, або ж пояснюємо громаді причини , чому і з яких причин представники держави, очільники органів місцевого самоврядування вкотре ігнорують важливу сторінку історичної памяті.
Принагідно можемо нагадати владі міста Житомира і так само – очільникам Житомирської області, про те, що Житомирщина у часи тимчасової нацистської окупації з літа 1941 року по січень 1944 року була ареною масового розмаху партизанського руху та діяльності десятків підпільних груп. Імена малинчанки Ніни Сосніної, керівника потіївського підпілля Івана Бугайченка, уроженця села Рижани Якова Батюка та інших керівників підпільних організацій навіки вписані у історію нашого краю і ніхто не має права забувати чи ігнорувати пам’ять про таких людей. Це однаковою мірою стосується і громадськості Житомирщини, політичних партій, які організовують свою роботу на території області, однак вшанування партизанів та підпільників, як складової частини Руху Опору нацистам, це їх почесна місія у той час як для державних органів влади – це святий обовязок. Якщо хтось вважає рух опору нацистам у ході Другої світової війни витвором комуністичної влади і на такій підставі це явище намагаються декомунізувати, то, згідно усім законодавчим актам, які досі в Україні діють, учасники руху опору проти нацизму під так звану декомунізацію не підпадають. Тоді у чому ж питання?
