У соцмережі “Фейсбук” з’явилося звернення матері військовослужбовця, якого у листопаді цього року знайшли мертвим у селі Дениші. Мати не вірить у самогубство сина і вважає, що сина убили. Її пост – материнський крик відчаю, обурення і надії одночасно. Це благання про допомогу. Ось цей пост:
“Моє ім’я Неля, я мама загиблого військового, лейтенанта Коваля Олександра, якого вбили у селі Дениші Житомирської області. Мій син був вірним сином України, навчався в ЖВІ ім. С.П.Корольова. Він служив країні, і завжди стояв на боці правди. На мою думку, поліція виявляє байдужість до розслідування, і я боюся, що цей злочин можуть залишити безкарним.
Тому я звертаюся до всіх небайдужих громадян і свідків подій, які сталися 06.11.2024 в селі Дениші: якщо ви щось бачили чи чули, будь ласка, повідомте про це. Будь-яка інформація може допомогти у справі! Ми не можемо дозволити, щоб життя мого сина, яке він віддав службі країні, було знецінене. Прошу також медіа, правозахисників і громадські організації долучитися до висвітлення цієї історії, щоб знайти винних і відновити справедливість”.
“Саша дуже чекав, коли перейде на службу в ГУР”
Журналістка обласної газети “Субота” зустрілася з Нелею Забродською. Жінка розповіла про своє горе більш детально.
– Мій син закінчив бакалавратуру житомирського військового інституту у минулому році і залишився там служити. Коли почалася повномасштабна війна, він брав участь в обороні Києва, Бучі та Ірпеня. А потім ГУР Міністерства оборони України запропонував йому посаду. Син пройшов дуже серйозні перевірки цієї структури і для зачислення на службу не вистачало лише диплому магістра. Він вступив на магістратуру військового інституту на заочне відділення і у кінці цього року повинен був отримати диплом, але не судилося…
– Як Ви дізналися про те, що трапилося?
– На мої дзвінки син завжди відповідав. Говорив, що у нього дуже багато роботи, але справи ідуть добре. Ні на кого не жалівся, ні про які конфлікти не говорив. І раптом 6 листопада до мене приїхало керівництво інституту разом із психологом і повідомили, що сина знайшли у річці з кулею в голові. Вони сказали, що це було самогубство. Але я не вірю. Саша воював на фронті, про нього ніхто і ніколи не сказав жодного поганого слова. Він був відповідальний, не конфліктний, чесний і порядний. У нього було багато планів на майбутнє. Він мріяв про нову роботу, збирав гроші на машину, у нього була кохана дівчина. Він ніколи не говорив про самогубство і не розумів людей, які вирішують покінчити з життям…
“Був не один, а два постріли”
– Розслідує справу чомусь поліція, а не ДБР, – продовжує жінка. – Експертизи поки що не готові. Саме від слідчої я узнала, що був не один, а два постріли. Один в ліву руку: куля зайшла у місці ліктьового суглобу і вийшла через плече. А другий – у праву скроню. Мій син не міг “випадково” чи з необережності собі поранити руку. Він занадто добре володів зброєю. Крім того, він – лівша. Саша навчився писати правою рукою, але робоча рука залишалась ліва. Це теж треба враховувати при розслідуванні. Але у поліції лише одна версія – самогубство…
Дуже прикро, що курсантам військового інституту прийшли повідомлення про те, що Олександр вкоротив собі віку зі своєї табельного зброї. Адже розслідування ще не закінчено! Тому я вимушена звернутися до всіх, хто міг щось знати про цей випадок. Не може бути, щоб не було жодного свідка.
– Що Ви знаєте про обставини цього випадку і що говорять колеги і друзі Вашого сина?
– Я запитувала у його друзів, колег, але вони нічого не знають і не бачили. Його друг Максим та його дівчина Настя говорять, що бачили мого сина 6 листопада десь біля 12.30. У Саші був хороший настрій. Це була їх остання зустріч… Тіло мого сина знайшли у річці. Його побачив рибалка та забив на сполох. Згодом водолази знайшли пістолет. Сумка з речами сина лежала у метрах 20 на березі. У сина було три телефони. Один із них – робочий телефон – зник. Ще один знаходиться в поліції. Третій телефон повернули мені разом з речами. Я була вражена тим, що там немає майже ніякої інформації, навіть мого номеру телефону. Такого просто не могло бути…
Коли я побачила тіло сина, одразу помітила, що на голові є сліди травм чи побоїв. На руках були збиті кісточки пальців. Не знаю, що насправді відбулося того клятого дня, але я не можу повірити, що син вкоротив собі віку. Для цього не було жодних видимих причин.
“На обличчі Саші завжди сяяла посмішка”
Двоюрідний дідусь Олександра – Володимир розповів, що Саша був дуже позитивний, врівноважений, не конфліктний. На обличчі завжди сяяла посмішка.
– Ми його завжди ставили у приклад іншим онукам, – зізнається чоловік. – Він не любив брехні і не схвалював самогубства, особливо військовими.
Зрозуміло стан матері і родичів, які не можуть повірити у самогубство Олександра, тим більше, що у цій справі багато питань без відповідей. Саме ретельне і неупереджене розслідування має їх знайти і розставити всі крапки над “і”.
* * *
Редакція звернулась до Головного Управління Національної поліції в Житомирській області з інформаційним запитом відносно розслідування даного факту загибелі. Отримала таку відповідь за підписом т.в.о. заступника начальника ГУ – начальника СУ підполковника поліції Юрія Кириченка:
“На Ваш запит щодо надання інформації стосовно розслідування факту загибелі військовослужбовця громадянина К. в с. Дениші Житомирського району Житомирської області повідомляємо, що за даним фактом слідчим відділенням відділу поліції №1 Житомирського районного управління поліції ГУНП в Житомирській області 07.11.2024 внесені відомості в Єдиний реєстр досудових розслідувань №12024060410000790 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, з додатковою відміткою щодо кваліфікації “самогубство” та розпочато досудове розслідування.
Наразі у кримінальному провадженні проводяться необхідні слідчі та процесуальні дії, досудове розслідування триває.”
Джерело: Народний тижневик “Субота”
Автор: Сніжана Смирнова
