Морозного недільного дня у військовому секторі бердичівського міського кладовища знову звучали військовий салют та Гімн України. Тут прощались з 28-річним військовим, який загинув обороняючи рідну землю.
Максим Журик народився 25 вересня 1995 року в місті Чернівці, де й прожив свої дитячі та юнацькі роки. Мама сьогодні згадувала, що маленький Максим був дуже непосидючим, а жвавість і швидкість були основними рисами його характеру.
До Бердичева потрапив на строкову службу у 26 артилерійську бригаду. Знайшовши тут своє кохання, став жителем нашого міста, хоч а й не змінив буковинське місце реєстрації.
По завершенню строкової служби підписав контракт на продовження військового життя. Спочатку був артилеристом, потів став спецназівцем, але потім звільнився в запас та поїхав на роботу за кордон.
Та коли почалось повномасштабне вторгнення Максим відразу повернувся в Україну і пішов до військкомату. Вже 2 березня 2022 року був мобілізований та став до лав окремого гірсько-штурмового батальйону. Побратими сьогодні не могли згадати якогось окремого епізоду серед череди постійних боїв, але те, що він був надійним товаришем та в любу хвилину дня чи ночі моментально приступав до виконання будь-якого завдання, всі вони підтвердили.
27 листопада рідні спілкувались з Максимом у відеочаті, він був як завжди веселий та оптимістичний. Але вже наступного дня під час бойового зіткнення отримав важкі поранення від вибуху. Його доставили на евакуаційний пункт в Слов’янську, потім в госпіталь, кілька днів лікарі боролись за життя відважного воїна, але на жаль, врятувати не змогли. Третього грудня його серце зупинилось назавжди.
Ще за життя Максим говорив дружині, що в разі смерті хоче, щоб його тіло було кремоване, і рідні виконали його останню волю. Вчора відбулась кремація, а сьогодні урну з прахом привезли до бердичівського кладовища.
Військовий капелан Іван Цихуляк провів заупокійну службу, міський голова Сергій Орлюк виголосив траурну промову, рідні, близькі та знайомі батьків дружини Максима Журика кинули до могили традиційні пригоршні мерзлої землі.
Трирічна донечка загиблого Героя залишилась сиротою, молода дружина – вдовою, і всі ми маємо пам’ятати якою дорогою ціною дається нам кожен день нашого життя…
