У Бердичеві нацисти вбили його матір: як Василь Гроссман зберіг свідчення про трагедію міста

4 листопада 1944 року датують нарис Василя Гроссмана «Убивство євреїв у Бердичеві». Письменник і воєнний кореспондент зібрав свідчення про масове знищення людей у своєму рідному місті. Серед убитих була його мати. Від неї залишилися листи, а в одному з останніх мирних — згадка про маленькі подарунки, які вона надіслала синові.

У грудні 1940 року Катерина Савеліївна Гроссман відправила Василеві посилку з Бердичева. Усередині були срібна чайна ложечка, підсклянник і маленьке тигреня для письмового столу. Про ці речі вона розповіла в листі, який згодом навів історик Микола Костриця у біографічному нарисі про письменника.

Мати хотіла, щоб син, користуючись ложечкою, згадував її. До початку нацистської окупації Бердичева залишалося трохи більше ніж пів року.

Місто, де пройшло його дитинство

Василь Гроссман народився 1905 року в Бердичеві. Тут минули його дитячі роки, тут жила мати. Навіть ставши відомим письменником, він повертався до міста й згадував його в літературних творах.

Бердичів на початку ХХ століття був одним із визначних осередків єврейського життя. У місті діяли синагоги й молитовні будинки, працювали ремісники, торговці, вчителі. Єврейська громада була невіддільною частиною міста.

Про те, скільки насправді синагог і молитовних осередків було в старому Бердичеві, розповідає історична розвідка про відомий міський міф щодо сотні синагог.

Після навчання Гроссман працював на Донбасі, згодом присвятив себе літературі. Коли 1941 року почалася німецько-радянська війна, став воєнним кореспондентом газети «Красная звезда». Він писав про фронт, зокрема про бої під Сталінградом, але в цей час його власна родина переживала трагедію в окупованому Бердичеві.

Що сталося з євреями Бердичева у 1941 році

Нацистські війська захопили Бердичів у липні 1941 року. Для єврейського населення почалися переслідування, примусове переселення до гетто та масові вбивства.

Однією з найстрашніших дат стало 15 вересня 1941 року. Того дня нацисти здійснили масовий розстріл євреїв міста. Загалом під час окупації загинули тисячі бердичівлян. Знищено було значну частину громади, яка формувала життя Бердичева протягом багатьох поколінь.

Серед жертв була й Катерина Савеліївна Гроссман.

В останні місяці перед окупацією вона писала синові з Бердичева. У квітні 1941 року ділилася страхом перед війною. Після 22 червня повідомляла про повітряні тривоги й хвилювалася, чи доходять її листи.

Письменник дізнався подробиці її загибелі вже після визволення міста.

Він повернувся туди, де вже не було матері

Бердичів звільнили від нацистських окупантів у січні 1944 року. Тієї зими Гроссман приїхав у рідне місто.

У біографічному матеріалі «Життя і доля Василя Гроссмана» газета «День» наводить спогади колишніх сусідів і листи письменника. Саме під час повернення до Бердичева він з’ясував подробиці долі матері, розпитуючи людей, які знали про масові розстріли.

Гроссман почав збирати свідчення про знищення єврейського населення. Його цікавило не тільки те, скільки людей загинуло, а й те, як відбувалися переслідування, хто став жертвою та що запам’ятали очевидці.

Так виник документальний нарис «Убивство євреїв у Бердичеві».

У ньому письменник звернувся до трагедії свого міста як журналіст, який прагнув зберегти факти, і як син, який втратив матір. Свідчення бердичівлян стали частиною розповіді про один із найбільших злочинів нацистської окупації.

Що відомо про рукопис від 4 листопада 1944 року

Бердичівський краєзнавчий календар та історик Микола Костриця називають 4 листопада 1944 року датою завершення роботи Гроссмана над нарисом.

Сам твір зберігся в архівних матеріалах письменника. Російський державний архів літератури і мистецтва описує справу, до якої входять «Убивство євреїв у Бердичеві» та матеріали, пов’язані з підготовкою «Чорної книги». Її хронологічні межі починаються 4 листопада 1944 року й охоплюють також 1945-й.

Через цей рукопис до нас дійшли не лише відомості про масові розстріли, а й свідчення людей, чиї імена та спогади могли зникнути разом зі зруйнованою громадою.

Чому «Чорна книга» не дійшла до читачів одразу

Нарис Гроссмана став частиною «Чорної книги» — великого зібрання документів і розповідей очевидців про нацистське знищення євреїв на окупованих територіях.

Над книгою працювали письменники Василь Гроссман та Ілля Еренбург. Вони збирали матеріали про трагедії в різних містах і селах, щоб зафіксувати імена жертв та обставини злочинів.

Однак у Радянському Союзі видання зіткнулося з цензурою. Підготовлену до друку книгу не дозволили опублікувати. Документальні розповіді про Голокост, зібрані ще під час війни, довго залишалися недоступними широкому колу читачів.

«Чорна книга» вийшла російською мовою в Єрусалимі 1970 року, а 1991 року її видали в Києві. У змісті київського видання нарис Гроссмана про Бердичів розміщено серед перших матеріалів, присвячених Україні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

У Бердичеві розвінчали відомий міф про сотню місцевих синагог

Яким був єврейський Бердичів до Другої світової війни та скільки синагог діяло в місті

Листи до матері, якої вже не було

Після війни Гроссман не перестав звертатися до матері. Збереглися два його листи до неї, написані вже після загибелі Катерини Савеліївни — у 1950 та 1961 роках.

У цих листах письменник повертався до подій 1941-го, до її останніх днів і до власної пам’яті про неї. Минали роки, змінювалося його життя, виходили нові твори, але розмова з матір’ю тривала.

У Бердичеві від довоєнного життя Гроссманів залишилося небагато. Будинок, де мешкала його мати, знесли вже після війни. Натомість збереглися її листи й написаний сином нарис про знищених земляків. У них — і пам’ять про Катерину Савеліївну, яка колись надіслала Василеві маленьке тигреня для письмового столу.