Він десять років працював інженером, але одного дня залишив професію заради живопису. Не навчався в художньому інституті, натомість сам вивчав анатомію, перспективу й хімію фарб. А сьогодні його картини знають далеко за межами України. 10 жовтня 2026 року художнику і філософу Юрію Нагулку виповнюється 72 роки.
У своїх дописах він часто говорить про Україну, війну, людську гідність і майбутнє. Одне з його побажань українцям звучить особливо виразно:
«Якою б важкою дорога не була в українців, але пам’ятаймо… Дорогу осилить той, що вперто йде до цілі… І ми здолаємо свій шлях до нашої перемоги… До нової України… До миру…»
Ці слова добре перегукуються з власною біографією митця. Юрій Нагулко не одразу прийшов до професії, яка стала справою його життя.
“Відлуння часу”
Інженер, який вирішив почати все заново
Юрій Олександрович Нагулко народився 10 жовтня 1954 року в Здолбунові на Рівненщині, у родині педагогів. У 1977 році закінчив Український інститут інженерів водного господарства, нині Національний університет водного господарства та природокористування.
Після навчання працював за фахом близько десяти років. Але згодом обрав зовсім інший шлях.
«В інженерній спеціальності я досяг всього. І все покинув задля живопису».
Для людини, яка вже здобула освіту й професійний досвід, такий поворот означав необхідність учитися майже з початку. Нагулко взявся за це самостійно.
Як розповідав дослідник його творчості Роман Свередюк, художник опрацьовував книжки з анатомії, композиції, перспективи, історії мистецтва та навіть хімічного складу фарб. Його цікавило не лише те, як намалювати предмет, а й те, як побудувати цілий світ на полотні.
Перші персональні виставки художника відбулися на початку 1990-х. У Южноукраїнську, де він свого часу жив і працював, Нагулко також заснував галерейне товариство «Гард».
Він не просто малює картини — він створив власну манеру
Юрій Нагулко називає свій стиль «абстракцією реальності», а авторську манеру — «юризмом».
Одна з особливостей його роботи — використання мастихіна, спеціального художнього шпателя. Ним можна накладати фарбу густими шарами, формувати рельєф, залишати виразні мазки. Так поверхня картини стає не лише кольоровою, а й фактурною.
Цю манеру легко впізнати за поєднанням реалістичних облич і постатей із майже фантастичним простором довкола них. На полотнах можуть одночасно з’являтися українські хати, народне вбрання, птахи, небесні світила, стародавні символи та яскраві кольорові потоки.
Харківський художній музей, представляючи творчість Нагулка у своїй онлайнвиставці, звертав увагу на точність зображення народного одягу, орнаментів, головних уборів та архітектури сільських хат. Митець поєднує такі деталі з насиченими кольорами й символічними образами.
Часто художник вводить у композицію і власне зображення — немов стає одним із мешканців вигаданого ним світу.
Але за яскравими барвами стоять цілком конкретні теми: історія України, пам’ять поколінь, духовність, свобода та відповідальність людини.
Від українських виставок до Нью-Йорка і Парижа
Із роками творчість Нагулка вийшла далеко за межі українських галерей. Його картини представляли на виставках у США та європейських містах.
У матеріалах Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка згадуються виставки митця в Нью-Йорку, Парижі, Страсбурзі та багатьох містах України. Зокрема, йдеться про представлення його робіт у Метрополітен-музеї та Національному клубі мистецтв Нью-Йорка.
У біографічних матеріалах також називають лондонські аукціони Bonhams і Phillips de Pury & Company, де продавалися твори художника.
Окрему сторінку його творчості становить мистецький проєкт «Код нації». Через образи української історії, звичаїв, духовності та народної культури художник намагається розповісти про те, що зберігає національну пам’ять.
Особливий зв’язок із Житомирщиною
Хоча Юрій Нагулко народився на Рівненщині, його творчість добре знайома і шанувальникам мистецтва в Житомирській області.
3 червня 2023 року в житомирському мистецькому просторі Gnatyuk Art Center відкрилася виставка «Небокраї Юрія Нагулка». До неї увійшло понад 40 полотен, створених упродовж 2020–2023 років.
Того ж року художник став лауреатом премії імені Івана Огієнка. Ця нагорода пов’язана з Житомирщиною: її вручають у Брусилові, на батьківщині відомого українського вченого та церковного діяча. Про вручення премії імені Івана Огієнка та її мистецьку номінацію йшлося й у матеріалі «Суботи Онлайн» про лауреатів 2024 року.
На відкритті житомирської виставки Нагулко говорив про свою українську ідентичність та про те, наскільки важливо людині поважати власну культуру.
Його картини стали частиною міжнародного музичного проєкту про Україну
Є в біографії митця й менш відома сторінка. Роботи Юрія Нагулка увійшли до американського музично-мистецького проєкту «Invasion: Art for Ukraine».
Піаністка Надія Шпаченко, уродженка Харкова, ініціювала проєкт у відповідь на повномасштабне російське вторгнення. Вона залучила українських художників до створення образів, які супроводжують музику й передають переживання воєнного часу.
На сторінці проєкту серед авторів представлених картин є й Юрій Нагулко. Поруч із роботами професійних митців розміщені твори дітей із Харкова. Організатори оголосили, що кошти від продажу музичного альбому спрямовуватимуть на підтримку постраждалих від війни українців через організацію Razom.
Так живопис Нагулка отримав ще одну форму присутності у світі — через поєднання образів і музики.
«Я український художник»: про що він говорить сьогодні
Із початком повномасштабної війни у висловлюваннях Нагулка ще виразніше зазвучали теми боротьби, стійкості та майбутньої перемоги.
На своїй сторінці у Facebook художник нерідко супроводжує картини довгими філософськими дописами. Він говорить не лише про красу чи мистецтво, а й про людей, які захищають Україну.
Особливе місце у його словах посідають українські військові та жінки, які стали до війська.
«Мене особливо дивують наші жінки, що стали до зброї… Як в свій час амазонки, — сарматки… Наші предки…»
Його висловлювання бувають різкими й безкомпромісними, особливо коли йдеться про тих, хто підтримує російську агресію. Але головна думка, до якої митець повертається знову і знову, — віра у здатність українців вистояти.
У лютому 2026 року він представив новий виставковий задум — «Розтин часу». Проєкт був присвячений українській історії та досвіду війни. Художник порівнював час із каменем оніксом: лише розрізавши його, можна побачити приховану всередині красу й структуру.
Для Нагулка це ще один спосіб говорити про Україну мовою образів. У його творчості знову зустрічаються минуле й сучасність, реальні люди й символи, історія та особиста відповідальність.
Своє ставлення до мистецтва він сформулював словами, які особливо доречно згадати в день його 72-річчя:
«Бути українським художником — велика честь для митця… І велика відповідальність… Я український художник… І мій світ, той, що мене ліпив, як людину, — український… Був, є, і, маю надію, завжди буде…»
Многая літа, Юрію Олександровичу!
Хочете більше цікавих новин і корисних матеріалів?
Підписуйтеся на «Субота Онлайн» у Telegram або Facebook.
