«Хай вся росія споглядає те, що накоїла. Тварюки! Я не пробачу їм ніколи смерть моїх дітей та внуків. Погляньте на цих янголяток? Чим вони завинили? Щоб горіла росія, як мої рідні! Сама народилась в Бєлгородській області, але я тепер ненавиджу їх!» — такі слова сказала під час поховання своїх рідних Тетяна Путятіна з Харкова. 9 лютого ворожі дрони влучили у нафтобазу в Немишлянському районі міста. За секунди спалахнули приватні будинки на вулиці поруч з об’єктом. Налякані люди вибігали з хат в одних капцях в надії врятуватись, а високі вогняні стовпи нещадно спалювали все, що було на їхньому шляху. На жаль, син Тетяни Григорій, невістка Ольга та троє онуків згоріли живцем. Найменшому, Павлику, було лише 10 місяців. Його поховали в одній могилі з мамою… Кадри прощання з молодою родиною вразили мільйони. На вулиці Котельній, де все сталося, ще смердить дизельним пальним та бензином, а запах гару в’ївся в кожну цеглину. На місце трагедії люди продовжують нести квіти та м’які іграшки, й сліз не стримують навіть чоловіки. Адже це занадто боляче та несправедливо…
— Із 38-річним Григорієм ми були знайомі близько десяти років. Він харків’янин, випускник школи № 21, в якій зараз облаштували пункт збору речей потерпілим, — розповідає знайома загиблого чоловіка Галина. — У 2017 році Григорій одружився й разом із дружиною Ольгою мешкали у приватному будинку на Котельній. Зробили там сучасний ремонт, садили поруч багато квітів. Ользі навіки 35 років. Вона працювала з червня 2012 року на посаді прокурорки Вовчанського відділу Чугуївської окружної прокуратури. Жінка була життєрадісною, доброзичливою, за характером більш строга, ніж чоловік. І разом з тим така гармонійна пара! Першим у них народився Олексій, якому на момент загибелі було сім років. Михайлику — майже чотири. Хлопчик народився у розпал коронавірусу. Тоді Григорій у соцмережі жартував, що поки світ сидить на ізоляції, то він вирішив покращити демографічну ситуацію. Він взагалі мав чудове почуття гумору й багато часу приділяв родині. Вмів підтримати розмову, відповідальний, мав золоті руки. Останні роки займався власною справою — секційними гаражними воротами, ролетами, встановленням автоматики. Але я продовжувала з ним співпрацювати як із дилером. Ольга перебувала у декреті.
За словами співрозмовниці, коли почалася велика війна, жінка із дітьми виїжджали на Черкащину до її родичів.
— А Григорій з травня 2022 року повернувся на роботу. Також він активно займався волонтерством, проте ніколи публічно цим не хвалився, — додає вона. — Навесні 2023 року Оля народила Павла. Це була очікувана та бажана дитина. Ми ще вітали Григорія й бажали, аби малеча росла під мирним небом. А восени жінка із синами повернулась у Харків. Вони скучили один за одним. Олексійко вчився у другому класі дистанційно. Молоду родину часто навідувала мама Григорія — Тетяна. Внуки так раділи їй, старший навіть на пальчиках рахував, коли бабуся нарешті прийде в гості. Й наступного дня, коли сталась ця біда, вона мала навідати родину, обіцяла принести хлопчикам сосиски в тісті, бо вони попросили. Знаю, що батьки з синами під час тривог ховались в укриття. Але того страшного дня їх це б не врятувало…
Галина каже, що вечір 9 лютого пам’ятає в деталях. Вона живе у передмісті, недалеко від подружжя Путятіних. Тому чула вибухи й бачила величезну заграву.
— Було дуже страшно! Коли вранці стали читати новини, дізнались, що це у Немишлянському районі, — говорить жінка. – Раніше там прильотів не було. Почали зі знайомими згадувати, хто там у нас живе. Я згадала, що це Григорій із рідними. Їхній дім дуже близько до тієї нафтобази. У соцмережі він востаннє був о 23:04. Ми написали та чекали відповіді. Але її не було. Попросила через інших людей дізнатись, що з ними. І ще до того, як ЗМІ повідомили, що це за родина, я вже знала, що загинула сім’я Путятіних. Тіло Григорія знайшли в коридорі. Михайлик забився в кутку на кухні. А Оля була у ванній із Павликом та Олексієм. Коли її знайшли, в її обіймах були дітки. Від побаченого навіть рятувальники сліз не стримували… Я думаю, що врятуватись там шансів не було. Їхній будинок один з перших від епіцентру влучання. Все сталося дуже швидко. Родичі родини вже пізніше побачили, що майже весь час між першим і другим вибухами родина була на зв’язку. Гріша та Оля намагалися з кимось зв’язатися. Потім зв’язок з ними зник.
Поховали родину у рідному Харкові. Наймолодшого хлопчика поховали в одній могилі з мамою.
«Оля — мама моїх пацієнтів (Льоші, Міши й Паші), — написала у соцмережі знайома родини педіатр Анастасія Амаш. — Ми познайомились у далекому 2017 році. Вони прийшли до мене на педіатричний огляд Льоші, а їхній тато Гріша клав нам кахель вдома. Потім народилися Міша й Паша. З початком повномасштабного вторгнення родина евакуювалася в Черкаси, але дуже сумували за своїм приватним будинком на Котельній. Тому в вересні повернулися до Харкова. Льоша пішов до школи. Гріша цієї осені притягнув мені зимову гуму на джип з Черкас.
А потім прилетів дрон… І їхній телефон перестав відповідати. Я не пішла на прощання. За офіційною версією, працювала. За неофіційною, я не готова бачити на власні очі цю трагедію. Відео знімав чоловік. Я цілий день думала, чи потрібно його викладати в маси. Але все-таки вирішила викласти для моїх підписників/друзів з рф. Росіяни є частиною системи: податки — економіка — постачання армії. Тобто кожен ваш рубль вкладається нібито в оборону країни, за фактом в агресію проти іншої. Іншими словами, ви всі є учасниками системи, яка вбиває українців. 9 лютого 2024 р. рублі громадян рф убили цілу сім’ю в Харкові. Живцем згоріло 5 осіб. Я відрахувала час від моменту прильоту до активності вайберу — 30 хвилин. Вони горіли 30 хвилин… Олю поховали разом із Пашею (10 місяців), оскільки відокремити його тіло неможливо. Поруч стоять могили старшого Льошеньки і середнього Михайла. З іншого боку труна Гриші (батька).