Від людей, від чорта і від Бога…
У житті найславетнішого українського гетьмана Богдана-Зиновія Хмельницького три його дружини відіграли просто грандіозну роль. Його життя можна ділити не тільки на періоди перемог і поразок, а й на три його шлюби. Вони дуже по-різному позначилися не тільки на особистому житті, а й на всій історії тогочасної України.
ГАННА СОМКО – «ТИХА ВОДА»
Зі своєю першою дружиною – донькою міщанина й купця Семена Сомка з Переяслава – Богдан Хмельницький одружився, будучи ще простим сотником Чигиринського реєстрового полку. Йому тоді було лише тридцять п’ять літ. Однак Хмельницький уже був досить досвідченим воїном. Він встиг взяти участь у морських походах запорожців на османські міста, зокрема в захопленні передмістя Константинополя. У 1633 році Хмельницький стає на службу до великого коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського.
Разом із покірливою, лагідною й працелюбною Ганною вони відбудовували занепалий після смерті батька хутір Суботів. Одне за одним народжувалися діти. Скільки саме їх було в гетьмана, точно невідомо. За різними джерелами – шестеро, семеро та дев’ятеро. Але відомо, що всі діти Хмельницького – від цього першого шлюбу з Ганною Сомківною, яка в політику не втручалася, до гостей виходила рідко, мало хто взагалі бачив її. Хтозна, можливо те, що вона народила стількох дітей, підірвало її здоров’я, а може, причина була в якійсь тяжкій хворобі, але з кожним роком Ганна танула, як свічка.
Нарешті їй стало зовсім не під силу пильнувати за дітьми й величезним господарством. А тому їй на допомогу з Чигирина привезли дівчину-сироту. Тоді Ганна ще не знала, що мине час, і до вірної помічниці горнутимуться не лише їхні численні діти, а й сам господар. Та якби й знала, то навряд чи посміла якось повстати проти свого Богдана. Надто вже сумирну мала вдачу. Проте, на думку деяких істориків, саме зв’язок Хмельницького з коханкою, та ще й майже на очах у всього хутора, якраз і зламав Ганну…
ОЛЕНА ЧАПЛИНСЬКА – «ПІДСТУПНЕ ПОЛУМ’Я»
Олена (чи Гелена? чи Мотрона?) – за однією з версій – українка з православної брацлавської родини, за іншою – польська шляхтянка й католичка. З’явившись у Богдановому житті як «вірна» помічниця першої дружини, за дітьми – нянька, а за господарством – наглядачка, вона метким оком відразу оцінила всі свої перспективи й можливості, навіть з альтернативними варіантами. Олена дуже хотіла насправді вигідного й «гонорового» шлюбу, який би врешті поклав кінець її бідності й залежному становищу. Уже завоювавши серце господаря, вона не припиняла пильнувати для себе ще кращої долі, чекала слушної нагоди.
Нагода така не забарилася. Тоді керувати адміністративною управою Чигирина поставили вже немолодого, але заможного шляхтича-вдівця Данила (Даніеля) Чаплинського. Скорий на розправу, схильний до чванства й самодурства Чаплинський почав наводити в краї свої порядки, караючи навсібіч та загарбуючи все, що погано лежить. Шляхетний і впевнений у собі сотник Хмельницький одразу йому не сподобався, надто вже був заможний, надто вже незалежно тримався.
Чаплинський звинуватив Хмельницького, якого на той час знову вдома не було, у тому, що Суботів зайнятий ним «незаконно», підстароста вщент розгромив сотникове господарство, тяжко побив Богданового малолітнього сина, та ще й викрав Олену, з якою дуже спішно обвінчався в Чигирині.
Ображений і розлючений Хмельницький кинувся шукати правди спершу в самого короля Владислава ІУ. Марно. Згодом, аби вже нарешті остаточно розправитися з суперником, Чаплинський запроторив майбутнього гетьмана до в’язниці. Визволити його допоміг чи то чигиринський полковник Кричевський, чи то… Олена.
Достеменно не відомо, чи то чвари з Чаплинським і Конєцпольськими поклали початок новому козацькому повстанню, чи були інші причини. Та йому судилося перерости в Національно-визвольну війну українського народу. Видатний полководець невдовзі здобуде низку блискучих перемог над польськими військами: під Корсунем, Жовтими Водами, Зборовим, візьме в облогу Львів, а згодом звільнить від польського впливу велику частину українських земель.
Олені Хмельницький цього разу пробачив. Зневаживши думку сім’ї й козацької старшини, одружився з невірною на початку 1649 року. Йому тоді було п’ятдесят чотири.
Царювати в гетьманських покоях їй судилося лише три роки. Чи то бісики її згубили, кинувши в обійми годинникаря, чи то жадоба до козацьких грошей, які вона посміла викрасти й закопати, чи просто не змогла налагодити добрих стосунків із гетьмановими дітьми – хтозна. Відомо тільки, що її стратив 1651 року Тиміш, старший син Хмельницького. А от чи зробив він це за наказом батька, чи з власної волі – теж зостається таємницею.
ГАННА ЗОЛОТАРЕНКО – «ЗОЛОТА СЕРЕДИНА»
Владна, але стримана й розважлива Ганна стала для Богдана Хмельницького справжньою опорою на схилі його життя. Тільки вона, на думку більшості соратників, друзів та гостей, і була справжньою гетьманшею.
Насамперед Ганна налагодила теплі сімейні стосунки з Богдановими дітьми. Твердою рукою гетьманша швидко впорядкувала й величезне господарство. Ганна часто брала участь у дипломатичних зустрічах, уміла підтримувати світську розмову, а ще – розбила навколо обійстя сад у європейському стилі, завела в резиденції оркестр. Багатьох зусиль доклала Ганна й до налагодження стосунків гетьмана з уже розрізненою козацькою старшиною. Уже через рік Хмельницький зможе помститися за поразку під Берестечком, розгромивши двадцятитисячне польське військо під Батогом. Невдовзі він переконається, що Україні не обійтися без сторонньої допомоги, й укладе союз із Московією. Угоду підпишуть після Переяславської ради.
Загалом в останні роки життя Хмельницький – може, тут теж не обійшлося без впливу Ганни Золотаренко – схилятиметься більше до дипломатії, аніж до військових дій. Уже перед самою своєю смертю гетьман укладе ще й союз між Україною, Швецією та Семигородом. Та часу в Богдана Хмельницького вже залишатиметься мало.
Хтозна, у яке річище могла би повернути українська історія, якби Хмельницький зустрів Ганну Золотаренко трохи раніше…
Гетьман безмежно довіряв своїй третій дружині. Подеколи вона навіть видавала універсали на зразок гетьманських. Втихомирити розлюченого гетьмана могла тільки Ганна Золотаренко. Кажуть, вона міцно його обіймала, починала гладити йому волосся, а далі клала його голову до себе на коліна й голубила, аж поки він засинав.
Після смерті Хмельницького Ганна постриглася в черниці й доживала віку в Києво-Печерському жіночому монастирі. Молилася. Чи то за Царство Небесне свого Богдана, чи то за кращу долю всієї України. Її чесне життя завершувалось у тиші та благодаті…
