Дія 1:
Нацбанк дозволяє банкам продавати безготівкову валюту громадянам із подальшим розміщенням на депозит на строк від трьох календарних місяців. 50 тис. грн. на місяць – для звичайної людини більш ніж достатньо, щоб зберегти якусь копійку і упередити спекуляції. Безготівковий курс 37 грн за долар, трохи дорожче офіційного. Все виглядає пристойно.
Дія 2:
Банки, у тому числі державні (ай-ай-ай), продажу безготівкової валюти не відкривають і навіть не планують (бо право це ж не обов’язок!). А рубати 9 грн на кожному доларі дуже подобалось. Війна, збитки, якось треба заробляти. Бо відкриєш “безготівку” і хто ж буде дурак купляти валюту по 42, якщо можна купити по 37 і собі на депозит покласти. А “лємєнги” самі себе не загонять, і 5 грн на доларі теж самі себе не зароблять. По безготівці валюти немає, а в обмінниках “трохи напустили жару”, щоб “лємєнги” краще бігли міняли свої копійки.
Дія 3:
Нацбанк знімає “рахунок з табло”, щоб загон “лємєнгів” був не на стільки бурхливим. Очі не бачать, душа не болить.
Висновків не буде. Головне потім у відділеннях якийсь патріотичний плакатник вивісити і випустити жовто-блакитні картки з написом “Слава Україні!” чи “Руській воєнний карабль…”
