У селі Городське на Житомирщині сучасні школярі замість смартфонів беруть до рук гусячі пера, чорнило з бузини та дерев’яні рахівниці. Тут уже рік працює освітньо-розважальний проєкт “Старовинна школа”.
Ініціатива діє на базі культурно-мистецького центру “Поліська хата”, повідомляє Субота Онлайн із посиланням на Суспільне. Дітей знайомлять із давнім письмом, а народний художник України Юрій Камишний проводить для них мистецький екскурс у минуле. Господиня садиби Інна Величко розповідає, що все почалося з прохання вчителів початкових класів із Коростишева. Їм потрібне було незвичне Свято буквара для першокласників.
“Ми вже давно займаємося розвитком сільського зеленого туризму і до нас приїздять діти з різних регіонів: це і Житомирщина, і Київщина, з інших країв. Вийшло так, що ідею нам, можна сказати, подали вчителі початкових класів Коростишева, які попросили організувати для першачків якесь незвичне Свято буквара. Для них ми вперше і зробили цю програму. А потім і житомиряни доєдналися, і кияни”, — згадує Величко.
Далі організатори замовили дві старовинні абетки, общипали місцевих гусей та купили чорнильниці.
“Потім додали старовинні рахівниці, на яких наші бабусі ввели бухгалтерський облік. Потім купили ваги, які важили фунтами. Це настільки сподобалося дітям, що вирішили цю програму адаптувати і для старших дітей. Коли до нас приїздять великі групи, ми з колегами хочемо проділити увагу кожній дитині. Тому якась група займається математикою, інша пише, третя спілкується з художником. Тому що у нас з’явилась ідея долучити до цієї програми народного художника України Юрія Камишного, який живе поряд з нашою садибою. Він розповідає дітям про українське мистецтво минулого, навіщо були художнику діти-помічники, як ці помічники готували фарби, як малювали. Для нього це звичайні речі, а діти, можливо, вперше чують про такі речі”, — пояснює господиня садиби.
Чорнило з бузини та воскові дощечки
До підготовки інвентарю підійшли ґрунтовно. Абетки надруковані на старовинному папері, а чорнила створені за стародавньою технологією з ягід бузини.
“Також ми купили такі інструменти, якими писали, писаки. Це така загострена паличка, ззаду як лопатка, яку використовували для того, щоб писати по восковій дощечці, вишкрябувати приклади чи літери. Зараз ми плануємо зробити реконструкцію таких дощечок, залити їх воском і це буде ще один вид письма, який діти будуть опановувати. Чому використовували дощечки? Тому що папір був дуже дорогий, і писали тільки контрольні роботи або листи комусь, а вже, як то кажуть, навчалися на ‘багаторазовому зошиті'”, — ділиться планами Інна Величко.
Бабуся проти гаджетів
Сучасні діти відверто дивуються побаченому. Проєкт навіть організовує інтерактивні змагання з математики.
“Слава Богу, ще жива моя мама, вона нам теж допомагає і вона організовує дуже цікаве змагання, ми робимо такий інтерактив ‘Бабуся проти гаджетів’. Вона бере до рук рахівницю, а моя мама в минулому була бухгалтером і коли вона розпочинала свою професійну діяльність, вона вела облік тільки на рахівницях. А діти задають якісь складні приклади, з тисячами, з мільйонами. Інші діти рахують на калькуляторах в телефонах, а бабуся рахує на рахівниці. Ну і часто буває, що бабуся виграє в дітей по швидкості, їм це дуже подобається”, — розповідає організаторка.
Окремий захват у школярів викликає репліка старовинної срібної гривні від Нацбанку.
“Вага цієї гривні 160 грамів. Вона срібна і важка, тому коли діти беруть її в руки, то розуміють її ‘вагу’, тобто цінність. І коли розповідаєш, що цю гривню колись росіяни рубали на менші ‘рублі’, діти одразу розуміють, яка валюта більш дороговартісна”, — додає Величко.
Програма має і соціальну складову. Завдяки партнерам садиба проводить благодійні заходи для дітей-переселенців та дітей загиблих воїнів.
Субота Онлайн зауважує, що занурення в тактильну історію — писання пером чи зважування фунтами — працює краще за будь-які цифрові програми, дозволяючи дітям екологічно перемкнути увагу та розвантажити психіку після травматичних подій.
“Я думаю, що цінність в тому, щоб діти побачили, який шлях колись проходили люди для отримання знань. Щоб вони могли порівняти це із сучасністю, коли відкрито набагато більше можливостей. Щоб зрозуміли, як раніше важко було досягати чогось, навчатися, як важко було знайти вчителів, як важко було побороти якусь систему, а особливо жінкам, яких взагалі вважали, що вони повинні лише народжувати і виховувати дітей. Тому, напевно, діти задумаються після такого візиту в ‘Старовинну школу’, наскільки вони мають цінувати те, що в них є сьогодні. Що можливості сучасної освіти, якщо порівняти з минулими, набагато більші, ширші, об’ємніші. Аби тільки дитина хотіла навчатися — в її руках все, вона може досягти будь що”, — підсумовує Інна Величко.
Мова фарб і здивування школярів
Художник Юрій Камишний ділиться з малечею власним досвідом із мандрівок 38 країнами світу та розповідає про історію фарб.
“На уроках цієї школи особисто мені хотілося б навчити дітей найголовнішому, чим я керуюся у житті, на кшталт того, як навчали Григорію Сковороду. Зараз це не практикується, але тоді це було, вчили головному — любові до світу, до людей, до науки. Я як художник хочу донести до діточок, що можна розмовляти один з одним мовою фарб: теплими фарбами, холодними фарбами. Як з ними дружити, і як з них зробити твір мистецтва — креативний, добрий, світлий. Хочу розповісти дітям, як в старовину добували фарби, з чого їх робили. Я багато мандрував по світу, і у мене в хатинці зібралися речі з усього світу, з 38 країн, які я відвідав”, — каже народний художник України.
Вчителька ліцею №8 Наталя Ваховська на практиці бачить захват школярів.
“Діти були вражені цією школою, я вам чесно скажу. Вони навіть не згадували кілька годин про свої телефони. Їм не просто показували старовинні чорнила, старовинний папір, пера, якими писали раніше. Діти самі писали перами, і багато хто казав, що пером в них виходить краще, ніж ручкою. Вони були вражені, бо не бачили до цього справжню піч, в яку кидаєш дрова і вона гріє. Особливо діти були захоплені, коли тримали в руках срібну ромбовидну гривню, дивувались, яка вона важка — 160 грамів. У художника Юрія Камишного також було безліч всього цікавого, він розповідав про характерників, що дітей дуже зацікавило, бо живемо в час, коли наші герої — це воїни. Діти долучились до української старовини, і були вражені, що за цим не треба їхати далеко, що це все тут, все поряд”, — констатує освітянка.
Проєкт продовжує відкривати школярам живу історію без посередництва екранів.
Хочете знати більше про те, чим живе область та світ? Отримуйте оперативні сповіщення у нашому Telegram або читайте нас у Facebook. Тільки найважливіше та найцікавіше!
