Роксолана, безперечно, є однією з найбільш відомих жінок не тільки в українській та турецькій, але й у світовій історії.
Про неї написано десятки книжок і музичних творів, її зображено на багатьох картинах (хоча всі вони уявні). Сучасному поколінню українців вона відома насамперед за вітчизняним серіалом “Роксолана” з Ольгою Сумською у головній ролі та турецьким серіалом “Величне століття”. Але що насправді відомо про цю історичну постать?
Достовірних документальних свідчень про Роксолану до наших днів збереглося не так вже й багато. Насправді, досі остаточно не з’ясовано її походження. Через це на Роксолану, окрім України, “претендують” ще й Польща, Угорщина, Білорусь, Литва, Росія. Не відома ні дата її народження (між 1502 і 1516 роками), ні навіть справжнє ім’я. Ототожнення Роксолани з Анастасією або Олександрою Лісовською виникло у XIX столітті та не спирається на надійні докази.
Щодо українського походження Роксолани, існують такі прямі й непрямі свідчення:
1) посол Священної Римської імперії в Османській імперії барон Ож’є Гіслен де Бусбек у 1580-х роках писав, що жінку прозвали Роксоланою через те, що вона походила із так званої Роксоланії, тобто Північного Причорномор’я. Роксоланією тоді часто називали території України – згадаймо, наприклад, однойменну поему Себастіяна Кленовича 1584 року;
2) посол Великого князівства Литовського у Кримському ханстві Михалон Литвин у творі “Про звичаї татар, литовців і московитян” 1550 року писав, що “улюблена дружина турецького імператора… викрадена була із землі нашої”. До 1569 року українські землі належали саме до Великого князівства Литовського;
3) учасник посольства Речі Посполитої до Османської імперії у 1621-1622 роках Самуель Твардовський переповідав розповіді турків про те, що Роксолана була донькою православного священика з Рогатина (нині місто на Івано-Франківщині).
У дитячому або підлітковому віці Роксолану полонили кримські татари й продали на невільничому ринку. Згодом її подарували Сулейману І Кануні, роки правління якого – з 1520 до 1566 – стали періодом найвищого розквіту Османської імперії. Величезна мусульманська держава простягалася тоді від Угорщини до Сомалі і від країн Закавказзя до Марокко.
У султанському гаремі дівчина отримала ім’я Гюррем, тобто “весела”. Дуже скоро вона привернула увагу правителя і домоглася відсторонення головної наложниці Махідевран. За десять років нова фаворитка народила султанові п’ятеро синів і доньку. За османською традицією, після цього жінку відправляли до віддаленої провінції, де й мав виховуватися вірогідний наступник престолу. Та Гюррем стала першою фавориткою, яку залишили в Стамбулі. Ба більше: після народження дітей, Сулейман зробив її своєю офіційною дружиною та надав їй титул хасекі султан (“особисто відзначена султаном”). Цей титул в ієрархії гарему вважався другим після валіде – матері правлячого султана. Сучасники ніяк не могли пояснити її впливовість і просто вважали, що Гюррем зачаклувала султана.
Гюррем, відома в Європі як Роксолана, була освіченою жінкою. Вона приймала іноземних послів та правителів, впливових вельмож і митців. За її ініціативою звели багато мечетей, шкіл, караван-сараїв (заїжджих дворів) у Стамбулі, Єрусалимі, Мецці, Медіні, Едірне (Адріанополі).
На жаль, точно не з’ясована і дата смерті Гюррем – це або квітень 1558 року, або 1560 чи навіть 1563 рік. Кілька років потому не стало й Сулеймана І. Його поховали поруч із улюбленою дружиною в Стамбулі на території мечеті Сулейманіє Джамі.
В українській історії склався контроверсійний образ Роксолани. Одні вважають її національною гордістю та ледь не “українкою на чолі наймогутнішої держави світу”, інші – спритним політиком, яка завдяки жіночим чарам здійснювала безпрецедентний вплив на турецького султана, але водночас нічого не зробила для порятунку своєї батьківщини від татарських набігів.
Істина, як завжди, десь посередині. Точно відомо одне: завдяки діям Роксолани-Гюррем, наступним султаном після Сулеймана став її син Селім ІІ, відомий під прізвиськом “П’яниця” через свою пристрасть до вина. Від цього володаря бере початок поступовий, повзучий, ще невловимий для більшості сучасників, але фактично невідворотний занепад могутньої Османської імперії.