Були часи, коли фотографів у Радомишлі називали Граф фото, що було свідчення неабиякої шани містян до тих, хто закарбував їхній рід на світлинах. Але потім усе змінилося, і фотографів життя витиснуло із шикарного фотоательє в маленьку комірчину. Фотографи із артистичної фігури перетворилися в громадського ремісника в нудній системі побуткомбінату, приміщеня якого зведено у січні 1961 року на базі виділених цехів з райпромкомбінату і мав майстерні пошиву чоловічого та жіночого одягу, пошиву і ремонту взуття, виготовлення і ремонту меблів, слюсарних робіт, ремонту електричних приладів та електромоторів, фотографію. Деякий час робітники комбінату працювали в тісних і напівосвітлених кімнатах, де панував антисанітарний стан.
У 1967 році промкомбінат побудував два двоповерхові виробничі будинки площею 600 квадратних метрів з гарним освітленням та водяним опаленням. Замість звичайних фотоцехів і майстерні пошиву одягу відкриті ательє мод та фотоательє, яке знаходилося на другому поверсі. Виготовлення якісної фотографії – творчий і складний хімічний процес, тож фотографами в радомишльському фотоательє працювали одиниці, в тому числі на старовинному дерев’яному фотоапараті, на трьох дерев’яних ногах. Примітно, що тоді був постановочний спосіб зйомки: фотограф виставляв світло, витримки на фотоапараті були довгі, ще й стояти непорушно треба було кілька хвилин.
Нинішньому молодому поколінню важко збагнути, як колись цінувалася фотографія. Відвідувачі, як на свято, одягалися в найкращий одяг, для цього виділявся окремий день. Як тоді казали, йшли «зніматися на карточку», на портрет, робили групову фотографію, сімейне фото. Урочиста і загадкова атмосфера. Люди, які живуть простим життям, завжди радіють дрібницям. Як би людина уважно не дивилася на себе в дзеркало, не зможе помітити того, що може вихопити фотограф за одну мить. Радомишляни любили фотографуватися, а фотограф майстерно і високопрофесійно робив свою справу.
У 60-90-х роках в Радомишлі в фотоательє побуткомбінату працювали фотографами: Яків Фрідман, Борис Олександрович Подковинський, Василь Кравченко, Альфред Євгенович і Євдокія Василівна Оржехівські, Григорій Войцехівський, Олексій Волотівський, Володимир Несененко, Олексій Несененко, Анатолій Пількевич, Ігор Шпак, Людмила Литвиненко, Валентина Заброцька, Олександр Михайленко. Також у фотоательє працювали ретушери, які доводили фотографію до високої якості. Довгий час ретушерами працювали: Людмила Охрименко, Олександра Стоцька, касирами фотоательє – Анастасія Михайлівна Бернацька (протягом 30 років), Олена Духніч та Віта Литвиненко. Фотоательє закрили в 2008 році.
В районній газеті «Зоря Полісся» у 60-х роках минуло століття працював фотокореспондентом Віктор Кушніренко, на початку сімдесятих років -Володимир Михайлович Яцкевич, який згодом став головним редактором обласної газети «Эхо». Згодом – Микола Попович. А в радомишльському лісгоспі – Олександр Сахневич, який у 1963 році випустив дев’ять видів чорно-білих листівок з краєвидами міста Радомишля. Фотографом і експертом-криміналістом з 1990 по 2000 рр. у радомишльському відділі внутрішніх справ був Олег Алексеєв, а Олександр Чайка обіймав цю посаду з 2000 по 2015 роки.
Чимало дітей займалось у фотогуртку Будинку піонерів, яким керував вчитель фізики школи №2 Олександр Миколайович Краснопольський. наставник проводив для своїх вихованців різноманітні екскурсії та вчив робити пейзжні знімки. Інтерес до фотосправи був настільки великий, що деякі учні приїздили на навчання на велосипедах з навколишніх сіл. В гуртку була фотолабораторія, різні розчини, фотоапарати. Пізніше у 70-ті роки, в Будинку піонерів керівником фотогуртка став Олексій Миколайович Волотівський. Тоді був певний ступінь свободи. Виховання свободи було разом з навчанням творчорсті. Олексій Волотівський проявляв любов до дітей і бажання всіма фібрами душі перейматися їхніми радостями і тривогами. Декотрі учні, які в гуртку вивчали фотосправу, зовсім не вчили хімію в школі, та хімічні процеси фотографії освоїли на відмінно.
Фотографи-аматори опанували особливий стиль фотографування. У 1963 році Віктор Березюк і Олександр Сахневич зняли на чорно-білу плівку перший документальний фільм про місто Радомишль. Людська пам’ять має властивість притуплятися, забуваються деталі подій, і лише кінокамера фіксує події з абсолютною точністю. Традиції радомишльських митців у наш час подовжив Володимир Бродовський, який відзняв документальний фільм про наше старовинне поліське місто, та задокументував спектаклі самодіяльних місцевих артистів: «Фараон», «За двома зайцями». Володир також професійно фотографує весілля, випуски шкіл і різні визначні події в громаді міста.
Та все ж по-спрвжньому масовою фотографія стала в Радомишлі з другої половини 60-тих років минулого століття. Багато громадян самостійно займалися фотосправою, як аматори, які полюбляли фотографувати рідне місто, рідних, друзів. Це в першу чергу Тимофій Денисюк, Деонісій Горай (с. Кримок), Віталій Рибаченко (с. Вишевичі), Яків Бобровський, Борис Пивовар, Петро Шуневич, Яків Баранівський, Віктор Іжіцькій, Віктор Ландін, Микола Охотенко, Андрій Бородько, лікар-офтальмолог Іван Іванович Безкоровайний, Володимир Гальона, Петро Гоць, Іван Кравченко, вчитель школи-інтернату Віктор Березюк, агроном Леонід Вишнівський (с.Чайківка), вчитель праці Іван Степаненко (с.Чайківка) та його учні: Анатолій, Василь, Володимир Мальчик, вчитель Іван Мацапура (с.Вишевичі), Володимир Зелінський, Леонід Поліщук, Валентин Дробенко, Валерій Оржехівський, Віктор Ковальчук, Микола Йовенко (с. Чудин), Леонід Свінціцький, Валерій Зіневич, Юрій Волошин, Микола Кухаревський, Віктор Михайленко, Анатолій Войналович, Павло Тужик, Володимир Духніч, Валерій Лукін, Віктор Васюк, Юрій Михальський, Сергій Михальський, Олег Сокотунов, Михайло Корольов, Віктор Марков, Іван Парамуда, Микола Нагорний, Костянтин Олійник, Мехайло Керов, Юрій Тимошенко, Володимир Молодико, Григорій Шкідченко, Віктор Ващенко, Олександр Дворцов, Володимир Уніченко, Володимир Сокирко, Петро Потієнко (с.В.Рача), Петро Горбач (с.Леніно), Галина Овсієнко і автор цього дослідження.
Вперше в історії Радомишля товарознавець Олег Васильович Сокотунов у 1985 році зайнявся виготовленням кольорових фотографій. Хоча в ті часи кольорова плівка коштувала недешево, кольорові фото виготовити було непросто. Сфотографував свого однорічного сина Артема, збільшив кольорове фото і послав на обласну фотовиставку. Фотокартина зайняла престижне перше місце. В середині 80-х років минулого століття М. Сичевський теж самостійно оволодів друком кольорової фотографії. Але, вочевидь, Микола Сичевський прагнув закарбувати Радомишль саме в кольорі, щоб зберегти на пам’ять відтінки та барви вулиць міста. А ще на фото багато радомишлян на вулицях: усміхнених, модно і гарно (як на той час) вбраних. На фотографіях постає ошатне, причепурене та чисте місто: з буянням квітів на клумбах, прибраними вулицями, затишним сквером.
Олександр Пирогов
м. Радомишль
Фото із архіву автора
